ДО ПОБАЧЕННЯ, ВЕСНО!
Мила Весно, квітуча царівна,
еталон неземної краси!
Довгожданна така, та всерівно
вже прощатись настали часи.
Сумно, Весно, душа не сміється,
сіє горе р@шистськ@ чума.
Та торкалась ти ніжністю серця,
щоб на мить відступила пітьма.
Щоб в розкішнім твоїм розмаїтті
розчинились тривожні думки,
мелодійні пісні в верховітті
надихали писати рядки
і по римі складати їх в вірші,
замикаючи мрії в кільце. -
Про майбутнє, теперішнє,... інше.
Щиро дякую, Весно, за це
і за сонячні теплі цілунки,
за цілющі напої із трав,
квітів ніжних, п'янких подарунки
й дивовижну картину заграв.
За не раз розфарбований настрій
в різнобарвні свої кольори,
за віконце, відчинене настіж,
в голубім піднебессі "Кур-ли"
й перші посмішки ніжні мімози,
за струмки, що тікали мерщій,
і за навіть гіркі тії сльози,
що лили разом з нами дощі.
До побачення, люба красуне!
Я сумую й запрошую в сни.
Наша зустріч наступна хай буде
без тривог і без сліз. Без ВІЙНИ!
Автор: Тетяна Зензерова.
