А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
Ліна Костенко
Про енергію вдячності
• «Важка праця без визнання знесилює. Важка праця в атмосфері вдячності — окрилює».
Джастін Райт
Ця цитата надзвичайно точно описує психологію вигорання та мотивації. Коли праця отримує належне визнання, а людина відчуває свою цінність, це надихає докладати максимум зусиль. Культура вдячності підживлює внутрішню енергію, тоді як її відсутність перетворює улюблену справу на нестерпний тягар.
Саме тому робота вчителя має здійснюватися в атмосфері поваги, визнання та підтримки. Без цього вона неминуче перетворюється на педагогічну каторгу.
У цьому й полягає принципова різниця між виснажливим вигоранням та змістовними зусиллями, які лише розпалюють професійну пристрасть. Усе залежить від того, чи зустрічають ваші прагнення холодну байдужість, чи щиру, сердечну вдячність.
Коли відданість залишається непоміченою, кожне завдання перетворюється на важку боротьбу з психічною втомою. Натомість коли оточення помічає вашу людяність і визнає позитивний вплив, енергія швидко відновлюється, адже з'являється глибокий сенс, що зміцнює цілеспрямованість.
Для вчителя як представника професії типу «людина — людина» визнання є фундаментальним джерелом емоційної стійкості.
Коли педагоги відчувають, що всі учасники освітнього процесу їх цінують, наполеглива робота перестає бути рутиною і стає спільною місією.
Організаторам освіти, батькам та суспільству варто усвідомити: просте й щире «дякую» нічого не коштує, але має надзвичайну силу — здатність підняти настрій, зміцнити дух і розкрити прихований потенціал.
От як вони не розуміють, що бути вдячним дуже вигідно?!
Досвід упровадження НУШ чітко ж довів: аж ніяк не розквітне ентузіазм, в умовах постійного тиску, знецінення чи приниження.
Ну дуже хотілося б, щоб напередодні нового навчального року йшло правильне орієнтування всіх учасників освітнього процесу та розганялась "тепла хвиля" навколо школи на вчителів.
Сім тез для мотиваційних роздумів:
1. Так, я працюю заради дітей, але це не означає, що я не можу розраховувати на зарплату, яка відображає мій рівень освіти та практичного досвіду.
Те, що ми працюємо заради дітей, не означає, що вчителі повинні з власної кишені забезпечувати освітній процес, живучи на одну з найнижчих зарплат у країні.
2. Вчителювання – це неймовірно фізично та емоційно виснажлива робота, але більшість вчителів, яких я знаю, зараз роблять все можливе і неможливе заради того, щоб повноцінний освітній процес відбувався, навіть у вкрай важкій ситуації війни.
3. У всіх нас дуже важка робота. Тому для того, щоб якось утриматись на плаву в цій професії, нам слід активно підтримувати один одного. Припиніть атакувати та руйнувати один одного.
Зокрема, не «їжте поїдом» своїх нечисленних молодих колег замість того, щоб підіймати їх, допомогти їм стати кращою версією самих себе. А якщо знайшли круті інструменти чи педтехнології, які роблять навчання ефективнішим, не тримайте їх при собі. Поділіться з колегами, вибудовуйте спільноту в якій з радістю поширюють речі, які підсилюють колективну ефективність.
4. Треба навчитися дбати про себе, бо без цієї навички рано чи пізно вигорання та відчай зроблять з вас «вижатий лимон». Зокрема, треба нарешті навчитися говорити «ні» з тим, щоб захистити себе від «дурної» роботи.
Так, важливо «не відриватись від колективу» і бути "командним гравцем", але є ризик того, що через якийсь час ви можете стати килимком для витирання ніг. Важливо бачити різницю і не допускати цього.
5.«Ми не такі впевнені в собі, як виглядаємо».
Криза впевненості в собі – це ще одна вчительська проблема.
Свобода починається в той момент, коли ти перестаєш жити заради схвалення.
Чому у нас вчителі так ганяються за медальками (сертифікатиками тощо) чи намагаються прикупити науковий ступінь? Чи рвуться фотографуватись із освітянськими VIP-ами?!
Це все від невпевненості в собі.
Якщо немає впевненості та самодостатності, треба повісити в коридорі зовнішні ознаки «продвинутості».
Тиха впевненість у власних силах. Це те, що найбільш потрібне вчителеві.
6. Так, не всі вчителі ідеальні. Зокрема, у школі є дві проблемні категорії працівників:
• Вчителі, які не надто бажають професійно розвиватись. Вони мають високі очікування щодо дітей, але не щодо себе. А ще вони знають ВСЕ про ВСІХ.
• Вчителі, які думають, що їхня робота як педагога полягає в тому, щоб лише розважати дітей усіма найсучаснішими модними «техніками». Це вчителі-феєрверки, які лише «звіздять», змушуючи інших почуватися невидимими. Бо вони не є частиною вузького кола «агентів змін» чи придворних, що згуртувались навколо директора.
7. Вкрай безперспективно не мати нічого крім негативу, лише говорити про проблеми й не пропонувати будь-яких можливих варіантів рішень.
Який сенс скаржитись на якісь речі й ніколи не пропонувати ідеї чи стратегії, щоб спробувати розв'язувати цю проблему? Просто підсилювати атмосферу безнадії?!
Якщо ви не можете знайти у своїй професії жодної хвилини радості, позитиву чи оптимізму, будь ласка, знайдіть іншу професію.
Холодна кава. Стіл з паперами. Вечір неділі. Порізи від паперу та сліди від ручок. Не можна хворіти. Немає часу сходити в туалет. Хвилювання, що ти щось забув зробити. Божевільна ідея. Як класно! Ми це зробили...
Тепла хвиля навколо школи та вчителя(учня) ой як потрібна напередодні навчального року.
Наш МОН мав би зараз оцю теплу хвилю ініціювати. Звернутися до всеукраїнської громади: допоможіть школам, підтримайте хто чим може!Принаймні припиніть цькувати вчителів.
Зламай систему
«Тепла хвиля»: замість скарги, напиши подяку вчителям та директору школи, розішли її у всі інстанції.
