Ажурна — зображення розміщуються у прорізах;
Силуетна — зображення виступає силуетом;
Одинарна — виготовлені з одного аркуша;
Складна — аплікаційна, з декількох аркушів паперу й тому завжди багатокольорова.
Одинарні — виконані з одного аркуша паперу — зустрічаються у всіх країнах, де практикують витинання. Такі витинанки одноколірні, відзначаються узагальненням орнаментальних мотивів, значною декоративністю форм. Більшість з них (ажурних, силуетних) має рапортну будову, отриману завдяки симетрії та ритму. До одинарних належать і витяті з паперу “фігурки” людей, тварин і птахів. При їхньому виготовленні не застосовували ні симетрії, ні рапорту, а витинали по контуру, надаючи зображенню силуетного характеру. Багаточастинні витинанки завжди складні та поліхромні, їх виготовляли із кількох аркушів різнокольорового паперу.
Комбіновані твори — малочисельна група прикрас, що містить, крім, власне, витинанок, розписи та роблені паперові квіти. Зустрічаються у вигляді фіранок тільки в Україні (Закарпаття, Західне Поділля).
За способом виконання розрізняють накладні й складені:
В основі першої завжди лежала одинарна, яка формувала її симетрію, ритм, ажурність тощо. Найпоширеніший зразок накладної витинанки — “сонечко”: на розеткову одинарну накладали центрично близькі за формою, але щораз менші барвисті кружальця, зірочки. Складені витинанки — твори значних розмірів, орнаменти й зображення яких гармонійно поєднані з окремих елементів в єдине ціле. НаПрикарпатті й Поділлі в другій пол. ХІХ ст. з маленьких витинанок укладали на стінах стрічки. Так само на Подніпров’ї (с. Петриківка) майстри спочатку витинали “гілочки”, “квіти”, “листочки”, “пташки”, “фігурки”, а тоді розташовували їх на площині стіни або картону у вигляді мальовничих “букетів”, “вазонів”, “килимків”. Аналогічно працювали польські майстри ловіцького осередку, створюючи барвисті “виклиянки”.
Витинання з паперу ножицями — найпоширеніша техніка, що давала змогу майстрам досягти плавності ліній, вишуканості контурів і силуету, великої ажурності. Кінчиками ножиць вони витинали по краях “зубчики”, “торочки”, “вужики”, а широким розворотом боків робили розмашисті нарізи, вправно повертаючи і покручуючи в руках відповідно складний аркуш паперу.
Більшість творів витинання у різних країнах створена на основі стійких структур та закономірностей симетрії: дзеркальної, центрально-обертової, стрічкової трансляційної та сітчатої. Найпоширеніша симетрична структура, що при складанні паперу на дві рівні частини давала дзеркальне відтворення декоративного мотиву.
