Тату. Таточку! Мій любий тату...
Я так сумую, рідний, за тобою.
Ти вже не зайдеш в рідну хату
І не поговориш більш зі мною.
Не зможеш мене на руки підійняти,
Я не побачу лагідну усмішку твою..
Без тебе, татку, опустіла наша хата.
Ми так сумуємо, із мамою, обоє.
А знаєш, татку, скоро Святий вечір,
З матусею самі ми сядем до Вечері.
Згадаю, як ти обіймав мене за плечі,
Споглядати буду з надією на двері...
Сльози котяться із думкою про тебе,
Ти ж щиро посміхаєшся мені із фото.
Чому, татусю, тебе у нас забрало небо?
Чому війна прийшла з мокшанського болота???
Прошу - тихіше, вітре, не шуми.
Бо наш тато тихесенько спить.
Не повернувся він живим з війни.
Ой, як серденько мале щемить!..
© Ігор Кул
