Такого яблука, здається, ще не їв.
Воно так пахне мамою і домом,
і медом, що аж подих затаїв.
І як рукою зняло біль, і втому.
– Ти, знаєш, рани майже не болять.
І побратим обняв худющі плечі.
І тільки голос зраджує, тремтить.
І в погляді ще відблиск порожнечі.
Не вірить, що залишився живий.
Що повернувсь з ворожого полону.
Ще зовсім юний, зовсім молодий
і Ангел мовчки втер сльозу солону.
Доспіле яблуко у зранених руках.
Так хочеться устами доторкнутись.
Десь у очах застиг вчорашній страх.
–Спасибі, Боже, що дозволив повернутись….
28.04.2023 Галина Кухаришин
