Така краса у світі є,
Що зветься Україна 
!
В ній - поле житнє, запашнє
І запашна хлібина.
Чи білим снігом по землі,
Чи килимком зеленим,
Чи калинові то кущі,
А чи могутні клени:
Усе - то наше, дороге,
Щемливе, аж до болю!
І серце ніжністю цвіте,
І паростки любові
Міцніють з кожним Божим днем,
Коріння випускають
До найріднішої землі,
Понищену вогнями.
Земля - страждає 
... та стоїть,
Нескорена і горда.
Душа її кровоточить
За біль й печаль народу.
За всіх синів, дочок, батьків,
За втрачене дитинство,
Зруйнований батьківський дім
Й жалобне материнство.
За тиху пісню солов'я,
Що вже й співать не хоче.
За то малесеньке дитя,
Що плаче дні і ночі...
Без мами плаче 
....Все болить
Стражденній Україні!
Та вона квітне і цвіте,
Як ніжний цвіт калини!
Де тільки можна - красоту
Розсипала повсюди.
Крізь руйнування та війну
Дарує радість людям.
А з нею ніжність і тепло,
Й надію - все минеться!
Знов запанує в нас добро
І мир до нас вернеться!
І заколосяться поля
Пшеницею і житом.
Барвінком вкриється земля,
Мов ніжним оксамитом.
Всі рани заживуть колись,
Лиш з пам'яті не стерти
Всі сльози й горе від війни...
То вічний шрам на серці 
.
