Така краса - очей не відірвати.
Росте петрушка, пастернак, салати.
Цвіте любисток, відцвітає рожа.
Стоїть калина на принцесу схожа.
Черешні спіють, вишні на підході.
Радіють трави дощовій погоді.
Оговталась від засухи селера,
Чекає молодого кавалера.
А кавалер - цибатий огірок.
Він під дощем без парасольки змок,
Тепер ось кашляє, але повзе на тин,
У затінок півоній і жоржин.
А поруч з ним проклюнувся кабак.
Чатує на маленького слимак.
Сидять кроти у норах, гострять зуби,
І злі медведки приндять свої губи.
І тля сидить на листі абрикоси.
І жабеня ховається до фоси.
І вже джмелі гудуть, як паровози.
І вже у небі райдуги і грози.
Така жива картина, така чиста.
Така трава зелена, шовковиста.
Такі пейзажі. Де той Клод Моне,
Де те латаття, що торкне мене.
Пейзаж природи, і пейзаж душі.
Вже килимом лягають спориші.
Вже стеляться тумани на красу
І я їм лілії червонії несу.
Г.Потопляк.
