Так мало серед нас людей,
в яких душа, як білі крила.
Які із звичних вже речей,
для неба сконструюють нам вітрила.
Як мало тих, хто вилікує словом.
Підтримає
душею пілігрима.
Від бур та зла укриє під покровом.
Бо людяність та совість не згубили.
Так мало щирих,
чесних, не порожніх.
Що безкорисливо
все можуть ще робити.
І по одежі не осудять подорожніх.
Допомогають мудрість
зрозуміти.
Як мало тих, як сонця промінці.
У всьому незавгодні та розумні.
Із усмішкою щастя на лиці.
І їх ідеї,
зовсім не безумні.
Вони не продаються
за копійку.
Вони цінують дружбу,
щиро плачуть.
І не затіють підло
якусь бійку.
І полювати будуть
завжди на удачу.
Нехай для них завжди,
лиш сонце сяє.
І зігріває лагідно судьба.
Хай краща доля,
двері відкриває.
Дарує небо,
янголів крила.
Автор Харитонова Олена
( 13. 04. 23.)
