Так люблю, коли падає дощ…
Зашепоче на вушко про щось…
Він розкаже про всі таємниці,
Розривають довкілля дзвіниці …
Я іду по промоклих проспектах,
Привітаю природу "респектом",
Вітер краплями каже про вічне,
Я у відповідь буду привітна.
Зазираю на дерево змокле,
Бачу кілька листочків пожовклих…
Зупинилася і роззирнулась:
Білий Світ, наче тільки проснулась!
Посміхаюсь собі непомітно,
Пригадаю тебе, душа квітне…
Ну і що, що здійнявсь ураган!?
Не впливає ніщо на мій стан...
Сірий простір туманний і сирість…
Та мені, наче все це наснилось…
Заворожує Світ мої очі…
Нехай вітер про щось прошепоче…
ND
