Та й плаче Вкраїна дрібними дощами.
Від болю стискається серденько мами.
Підтоплюють сльози і села, й міста.
Стомилась не спати й благати у Бога:
Про помсту, про мир і близьку перемогу.
Впадати в молитві у ноги Христа…
Не чує, мабуть, заклопотаний Всесвіт.
Летить своїм виміром часу у безвість,
Лишаючи з горем її сам на сам.
Відходять у вічність герої синочки.
Зростають могил нескінченні рядочки,
А душі звітують святим небесам.
Тож зглянься! Скажи їй, мій праведний Боже!
Чи зло у цім світі добро переможе?
Кому ж довіряти, якщо не тобі?
Не можна ж єдину надію втрачати!
Нестерпно, як стогне вмираюча мати!
У підлій й нерівній, проклятій війні…
Барчук Р
