Тема. Українські флористичні традиції
Любов до квітів є однією з характерних рис українців, то й квітник був неодмінною частиною садиби українського селянина. В естетичній й природній водночас парадигмі філософії садівництва також криється глибокий зміст, адже людина, її родина, родовід у цілому живучи у хаті, що стоїть в садку апріорі долучається до ідеалу краси, що його символізують весняні, літні, осінні квіти.
Мальва – квітка життя, берегиня української оселі
Мальви є чи не найбільш поширеними та улюбленими квітами в Україні. Мальва символізує красу, вроду, молодість, є знаковим атрибутом сільського краєвиду. Мальви – з дитинства знайомі великі яскраві квіти. Біла хата і червоні мальви під вікном найвідоміший характерний український образ.
Художники часто відтворюють на своїх полотнах характерний український пейзаж з мальвами (К. Білокур «Мальви» (1950), В. Зарецький «Мальви» (1986), П. Кончаловський «Мальви» (1921), Д. Нарбут «Мальви» (із серії «Квіти України»), В. Сидорук «Маки і мальви в саду» (1957)). В.Скуратівський називає мальви, разом з калиною, вербою, тополею одвічними символами, якими опредметнювалося найсвященніше — любов до рідної землі і водночас зазначає: «Не було села, а в ньому хати, де не палахкотіли б під вікнами мальви — ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини».
Мальва (лат. Malva), калачики, шток-троянда - трав'яниста рослина з сімейства мальви. Мальва до нас потрапила з Середньої Азі в XV столітті. Мальву вирощували ще в Стародавній Греції і в Стародавньому Єгипті. Ця рослина поширена також по всьому Середземномор'ю і має понад півтори тисячі видів. З культурних мальв темного кольору робили природні барвники.
Мальва - давня і надійна берегиня будинку. Народні повір'я свідчать, що добрі душі предків поселяються на мальві і охороняють мешканців оселі. А ще ця квітка дуже гарна, тому невипадково мальви найрізноманітніших забарвлень здавна прикрашали українські садиби.
Мальва - символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків. Символ української культури, символ батьківщини, національного колориту українського села - прекрасні обереги нашої духовної спадщини, уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків; символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати, бо не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви; давня і надійна берегиня будинку – про це свідчать повір’я, що добрі душі предків поселяються на мальві і охороняють мешканців оселі; символ краси – в народі вважали, що ця квітка дуже гарна, тому невипадково мальви найрізноманітніших забарвлень здавна прикрашали українські садиби.
Мальва - має силу лева (в багатьох народів) - тому саджають біля хати – хай, як леви, хапають зло і відкидають вбік; це очі-зоряниці, душі померлих, що на цвинтар відійшли, та спокою не знайшли. Тому ці квіти ніколи не зривали, з них не робили букети; це хлопці і дівчата, забрані в турецьку неволю, тому стоять попід вікнами на спокуті; це дівчина, це молодичка – в квітчастих вишиванках… («Така файна, як мальва»). Тому повернулися під рідну домівку – і цвітуть!
Мальва як оберіг:
1) мальву в горщику везли чумаки, коли їхали по сіль – щоб розбійники не вбили;
2) мальва у кутку корчми, мальва під водою, щоб напасті якої не стало дома;
3) кинути позад себе – додасть сили.
“Зелененький барвіночку, стелися низенько!..”
Провісник тепла та символ кохання
Одна з найулюбленіших квіток на Україні. Цю рослину назвали так на честь кохання, за легендою, юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінок саджають біля хати, а зеленіє навіть під снігом і не боїться морозів. Використовується в багатьох сферах життя - барвінковий вінок використовують і на хрестинах, і на похоронах, і на святі врожаю, і на весіллі, вишивають на рушниках і вишиванках, складено багато пісень, легенд і переказів, тому ця квітка і багатосимволічна.
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько,
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься близенько.”
Барвінок - це символ української культури; провісник весни, первісток тепла, бо він зеленіє навіть під снігом, а коли сніг розтає, то один із перших прокидається, сповіщає про прихід весни, розстеляється по землі, квітує, радіє сонцю і веселить людей; символ краси, радісної життєвої сили, оберіг від усіх злих сил: тому тулили до всього, що потребувало вічності, краси, здоров’я: при народженій дитині тулили до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; купали немовлят у барвінку – щоб росли гарними і щасливими; дівчата умивалися наваром із барвінку – щоб бути вродливими; вішали вінок із барвінку над дверима в оселю як оберіг від проникнення злої сили до неї; Барвінок вплітався у вінок, разом із іншими 12 квітками.
Барвінок - символ першого кохання, бо за однією легендою цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки (Бар + Вінка = Барвінок).Постійний символ міцності і святості шлюбу, тому традиційно використовували на весіллі: плели вінки – на стіну, сволок чи стелю, на голову молодій; прикріпляли до весільних свічок - щоб любов наречених була нев’янучою, до весільного короваю - щоб людські серця до молодят горнулися; символ вічної і невмирущої пам'яті про покійних, тому саджають один із видів барвінку – барвінок малий – під хрестом на могилі і називають його могильником, а дівчині на виданні мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили – щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. «Букет квітів».
“У долині мак цвіте”.
Квітка пам'яті, любові та краси
Органічно ввійшли у традиційну українську культуру маки, зображення яких знаходимо у всіх видах мистецтва. Символіка маку пов’язана з пишністю, красою, родючістю, любов’ю. Ця квітка виконує роль оберегу, захищає від злих сил. У християнській традиції маки є символом безневинно пролитої крові. Традиція шанування маку виникла в Україні ще за давніх часів, про що свідчить поширеність мотиву цієї квітки у поезії, піснях, обрядовості нашого народу. Зображення квітки чи плоду маку є джерелом творчого натхнення для багатьох художників (К. Білокур «Хата в Богданівці» (1955), В.Зарецький «Маки» (1981), І. Марчук «Білі маки» (1980), О. Плешкан «Мак цвіте» (1920-ті), М. Приймаченко «Червоні маки» (1965), В. Сидорук «Маки махрові» (1969), О. Сластьон «Маки» (1902)). Образ маку знаходимо у всіх жанрах народного мистецтва минулих століть і сьогодення: ткацтві, розписах (стін, меблів, кераміки, скла), писанкарстві, витинанках, оздобленні одягу. Особливо улюбленим мотивом є мак в народних майстрів петриківського розпису Т. Пати, Г. Павленко, Н. Білокінь.
Мак - символ української культури, символ батьківщини, бо віддавна росте на багатій українській землі в кожній оселі; символ незнищенної пам'яті народу – люди вірили, що поле після битви, де пролилася кров, навесні вкривається маками; символ пролитої крові козака, що пролилася за Україну – про це свідчать народні пісні і авторські вірші; символ пам'яті жертв Першої світової війни, а згодом — жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, починаючи із 1914 року; символ роду, символ матері, щастя, бо вважалося, що в маківці, за народними повір'ями, міститься сімсот, сімсот дві, чи сімсот чотири мачини. Про це свідчать загадки: "Стоїть стріла серед двора, а в тій стрілі сімсот і дві"; "Під одним ковпаком сімсот козаков";
Мак - є символом дівочої чистоти, дівочої вроди, молодості і краси, символом всього прекрасного, тому що червоний цвіт маку дівчата вплітали у віночки, вплітали в коси або закладали у волосся на голові; символ плодючості, тому мак використовується як обрядовий атрибут у родинних та календарних святах українців. На Різдвяні свята готують кутю з маком, готують з маком і вареники, і пиріжки. Пироги з маком передовсім пекли ті господині, які хотіли, щоб у їхньому городі уродився гарний мак. А з другого боку, наш народ, наділений почуттям гумору, створив і інше прислів’я: “Сім літ мак не родив - і голоду не робив”; використовували в чаклуванні, ворожінні; як оберіг, бо наші пращури гадали, що маковійська квітка мала чарівні властивості: нею підкурювали хворих при лихих недугах, а відвар з нього пили і вживали до купелі.
Маки. Художник В.Стопачинський. Полотно/олія.
“Соняшник за тином голову схилив...”
Сонячна квітка, символ Батьківщини
Соняшник, як символ родючості та процвітання, енергії сонця і здоров’я, в українській культурі також шанують особливо. Для українців ця квітка є одним із образів батьківщини, можливо, тому її можна побачити навіть на гербах українських населених пунктів. Соняшник є рослиною, що орієнтована на світло сонця і навіть формою нагадує його. На формування почуття гармонії з природою та особливих естетичних емоцій вплинув відповідний клімат України, яка «залита світлом і теплом; життя, діставши своє optimum, радісно і пишно буяє, прокинувшись у ласці від сонця: нас уражає гармонія в природі і пориває краса…». Тому соняшник дуже часто зображений у творах мистецтва (Я. Гніздовський «Сонях», С. Зарицька «Соняхи» (1919), І. Кулик «Соняшники» (1986), В. Патик «Соняхи у синьому відрі» (1996), В. Сидорук «Соняшники»). При використанні притаманних кожному митцеві художніх прийомів, образ соняшника набуває у композиціях різного змістовного забарвлення. Так, у творі М. Приймаченко «Соняшник життя» (1963) квіти є не фантастичними, а досить схожими до природного прототипу. Прообразом роботи є світове дерево, яке відображає розуміння нашими предками побудови світу і входить у систему сакральних, символічних зображень.
Соняшник – на грецькій мові звучить «геліант», походить від слів «Геліос» - Сонце, - сонячна квітка. Та ніде так гарно не називають цю рослину, як у нас, на Україні, — соняшник. Соняшник родом із Північної Америки. За легендою боги подарували індіанцям цю квітку, що символізує сонце, тому соняшник був священним символом для індіанського племені. До Європи “квітка сонця”, як називають її мексиканці, потрапила на початку 17-го століття – іспанці завезли в 1619 р.. В Україні з’явилася в середині 18 ст., в Росії - в кінці 18 ст.. Спершу соняшник був декоративною рослиною, Людовик XIV - «король-сонце» - був захоплений цією квіткою. І тільки через 100 років відкрили його цінність як сільськогосподарської культури – стали вирощувати заради отримання смачного насіння. Нині ця технічна культура вирощується по всьому світі.
Соняшник - символ української культури, символ Батьківщини: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни; символ любові до Батьківщини: коли Сонце ховається за горизонтом на нічний спочинок, соняшник сумно опускає голову і згортає пелюстки, так і людина в чужині згасає та сумує за рідною землею; символ праці й достатку, сили і добробуту, родючості та процвітання, бо квітка соняшника - це тисяча маленьких квіточок, які потім перетворяться в тисячу насінин.
«Соняшники». Володимир Дідула (м. Золочів). 2011. Полотно/олія.
В геральдиці соняшник – символ родючості, єдності, сонячного світла та процвітання, а також символ миру; символ естетичного руху, тому що, потрапивши до Європи, соняшник усім сподобався за свою красу; європейці вишивали соняшники на тканинах, вирізали з дерева, відливали з металу; як оберіг: символ Сонця, сонячної енергії, життя, здоров'я та процвітання, захисник позитивної енергії, бо, за народним повір’ям:
1) соняшник має захисні властивості, тому його прийнято саджати на вулиці біля будинку;
2) соняшник відбиває енергетичні вторгнення, розряджає атмосферу будинку, якщо його поставити у вазу;
3) також сонях клали під подушку, якщо хотіли побачити віщий сон і дізнатися відповідь на це питання.
.
