Символ жіночої долі і незрадливого кохання – тополя.
Стояла тополя край чистого поля.
Стій, тополенько, стій, не розвивайся.
Буйному вітроньку не віддавайся.
Тополя — це міфічний образ-предок у давніх слов'ян. Свято тополі проводилося наприкінці весни. Обирали найстрункішу дівчину, І руки якої підносили над головою. На підняті руки навішували стрічки, хустки, намисто, вінки і зелень. І Дівчину водили селом, полем, лугом, співаючи:
«Стояла тополя край чистого поля, Стій, тополенько, стій, не розвивайся! Буйному вітроньку не піддавайся!»
Свято тополі було поширене і на околицях стародавнього Києва. Тополю вважали священним деревом і рубали тільки для жертовних вогнищ.
Це дерево оспіване в піснях, думах, легендах.
Одна з них прославляє природу і походження тополі.
Фаетон, син бога Сонця Геліоса, випросив у свого батька дозволу проїхатись по небу на його золотій колісниці. Проте не зміг упоратися з управлінням крилатих коней і загинув. Сестри Фаетона гірко плакали за ним. Горе їх було невтішним, і боги перетворили їх на стрункі тополі.
Тополя в Україні — символ жіночої долі, незрадливого та, на жаль, нещасливого дівочого кохання. У народних піснях з тополею порівнюється красива струнка дівчина або заміжня жінка. Рубання тополі символізує заручення та одруження дівчини.
