Символ могутності та молодого козака – дуб.
У перекладі з латинської назва дуба означає «гарне, міцне дерево».
В Україні дуб — символ слави, невмирущості, волелюбності, вірності й могутності.
Вірили, якщо у першу купіль немовляти покласти три листочки з верхівки дуба, то хлопець виросте міцний, як дуб. Коли народжувався син, то, біля хати садовили дуба. Дубовими гілками закличували хату, встеляли долівку з весни до осені там, де росте син. Ліжко теж збивали з дубових дощок, щоб за ніч чоловік набирався від них міці.
Дуб оспіваний в народних думах та піснях, став символом молодого козака.
У весільних приповідках і побажаннях дуб виступає символом подружнього життя, міцного здоров'я і довголіття молодих
(«Дарую два дубочки,
щоб жили в парі, як голубочки»,
«Дарую дуби, що в діброві,
будьте дужі та здорові»).
Ще стародавні слов'яни біля лісових велетнів влаштовували обрядові дійства, приносили жертви богам.
У XIX столітті на Зелені свята в центрі села ставили довгу жердину з прикріпленим у горі колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невеликим рівчаком. Довкола такого «дуба» відбувалися ігри, що супроводжувалися ритуальними піснями. Цей обряд символізував розквіт природи, початок літа. Дубом-велетнем позначав народ, наче віхою, певні етапи своєї славної історії: Запорозький дуб... Дуб Палія... Дуб Шевченка.
Дуби зі врізаними в стовбур іклами диких кабанів, ведмедів, вовків в дохристиянський період ставили на перехресті доріг, щоб поклонитися і молитися всемогутньому богу Перуну.
Греки колись будували храми в дібровах, які вважалися священними.
У Стародавньому Римі дуб присвячували верховному богу Юпітеру, а жолуді називали божественними плодами.
