Своє життя запрошую на чай,
Спинити хід і відпочить на ґанку.
Воно мені: Ти часу не втрачай!
Ми разом проговоримо до ранку.
Згадали дивну, трепетну весну -
Дитинства безтурботні світлі роки,
Коли під пісню птахів голосну
Робила я в життя маленькі кроки.
У серці своїм мрію я тримала,
Із трепетом пускала у політ,
Ще юною була тоді й не знала -
Для здійснення багато треба літ.
Як всі, робила помилок чимало,
Якби ж назад роки перемотати...
Часто з слізьми, мене те не зламало -
На долю я не буду нарікати.
Іду вперед, долаючи дорогу,
Ціную кожну мить свого життя,
За все, що маю, дякую я Богу,
За кожен крок свій, нові відкриття...
Життя побігло далі, наостанок
Мені сказало: сонце зустрічай!
Ще не один всміхнеться тобі ранок,
Своє життя запрошуй ти на чай...
Світлана Кулинич, 24.03.2023
