Я так люблю послухати дощі,
Тривоги поскладавши в антресолі,
Коли думки, закутані в плащі,
Не потребують зовсім парасолі.
Роки ідуть. І я за ними йду
Крізь розпачі і кришталеві далі.
Уперто вірю, що таки знайду
Для серця волошкові пекторалі.
Нерідко доля ранить без жалю.
Душа стає холодна і сталева.
Але не треба див, щоб королю
Серед калюж зустрілась королева.
Які коштовності, такі й часи.
Людські бажання- безпробудні хащі.
Хоча в імлі фальшивої краси,
Коли кохані ми, тоді найкращі.
Життя- немов високий перелаз.
Не всі в нім двірники. Не всі і боси.
Хтось дихати не може без прикрас,
А хтось до щастя прибігає босий.
Гартує почуття земна гастроль.
Проте душа жива і не сталева.
Питаєте, чому? Бо є король.
І я з ним сто відсотків королева.
Під небесами бавляться дощі.
Дарує насолоду кожна злива.
Відкину парасолі і плащі.
Люблю. Тому зігріта і щаслива.
© Світлана Башинська
