Успіх процесу навчання значною мірою залежить від ставлення школярів до засвоєння знань, мотивів навчально-пізнавальної діяльності. Ю.К. Бабанський для їх розвитку радить:
роз'яснювати школярам громадську і особисту значущість навчання не лише для розвитку науки, а й для творчої діяльності у сфері матеріального виробництва;
навчати учнів виявляти наполегливість, силу волі;
заохочувати виконання завдань підвищеної трудності;
чітко визначати цілі, завдання, форми звіту, критерії оцінювання;
навчати школярів пред'являти вимоги до себе, щоб заохочувати їх до самовиховання обов'язку, відповідальності тощо.
Розв'язання цих завдань нерозривне з формуванням у школярів пізнавальної активності та самостійності.
Активність школярів у навчанні знаходить вияв у їх ставленні до пізнавальної діяльності: стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована на засвоєння індивідом суспільного досвіду, накопиченого людством, знань і засобів діяльності, а також в якості діяльності, яка здійснюється шляхом вибору оптимальних шляхів досягнення мети пізнання. Самостійність школярів пов'язана з визначенням об'єкта, засобів діяльності, її здійснення без участі дорослих та допомоги ззовні, що вимагає активності. Тому пізнавальна активність і самостійність невіддільні; їх важко відокремити. Педагогічно обґрунтоване стимулювання потреб, мотивів, інтересів, активності й самостійності школярів передбачає:
активізацію навчально-пізнавальної діяльності школярів як "процес, спрямований на поглиблену, спільну навчально-пізнавальну діяльність учителя та учня, на спонукання до її енергійного, цілеспрямованого здійснення, на подолання інерції, пасивних і стереотипних форм викладання і навчання".
Головна мета активізації - вдосконалення якості навчально-виховного процесу в школі, яка досягається формуванням активності й самостійності учнів, що вимагає певної організації спільної діяльності учнів і вчителя.
На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен:
"захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, використовувати набуті знання;
задавати питання вчителю, товаришам, з їх допомогою з'ясовувати незрозуміле, заглиблюватися в процес пізнання;
рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вносити творчі корективи, давати поради;
ділитись своїми знаннями з іншими;
допомагати товаришам у труднощах, пояснювати їм незрозуміле; виконувати завдання-максимум, розраховані на читання додаткової літератури, першоджерел, на довгочасні спостереження (зростання рослин, звички тварин, вирощування кристалів та ін.);
знаходити не єдине рішення, а декілька самостійних; практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;
здійснювати самоперевірку, аналіз особистих пізнавальних і практичних дій.
Активізації пізнавальної діяльності школярів сприяє також захоплений виклад навчального матеріалу (новизна, історизм, показ сучасних досягнень науки, практичного значення наукових знань та ін.). При цьому інтерес формується не шляхом відхилення від змісту основного матеріалу, а за рахунок розкриття тих боків, до яких повинна бути привернена увага учнів у першу чергу.
Розвиток активності учнів забезпечується використанням методів, форм організації навчання, які спонукають школярів до самостійної пізнавальної діяльності, а саме:
методів проблемного навчання;
методично цілеспрямованих засобів наочності;
групових способів організації учіння, взаємонавчання;
проведення нестандартних уроків;
проведення дидактичних ігор та ін.
Характер активності, ступінь інтересу в діяльності учня великою мірою залежить від якості його знань і від рівня опанування способами розумової діяльності. "Спочатку повинні навчити дичину вчитись, а потім уже доручити цю справу їй самій", - зазначав К.Д. Ушинський.
Активізації учнів сприяє створення сприятливого емоційного тонусу (довіра, такт учителя, його емоційність, доброзичливість однокласників та інше) й особистість учителя, його ставлення до учнів, навчального предмета, своєї професії, інших учителів.
Розв'язанню завдань формування активності, інтересу сприяє і створення ситуацій успіху школярів у навчальній діяльності. Вчитель повинен створювати умови, щоб кожний із його вихованців відчув радість досягнення успіху, почуття гідності, усвідомив свої можливості, повірив у себе.
Як свідчать наукові дослідження, формуванню пізнавальної активності особистості учня сприяє також його участь у громадському житті школи, класу, розвиток захоплень дітей тощо.
