Священик і мольфар
Священика у ліс сум’яття привело.
“Що буде в цьому світі, як світ здолає зло?
Як більше не залишиться у нім добра і зла,
Як в світі запалає нова Божа доба.
Чи може бути світ, в якім одне добро?
Яким він бути може, як подолаєм зло?
Чи буде в світі править любов, комфорт і щастя?
Й куди урешті-решт подінеться нещастя?
Чи може Боже світло здолати темноту?
А як уже здолає, подарить простоту?
Бо бій добра і зла породжує сум’яття.
Бо зло, у світі цім, несе одне нещастя.”
Так думав в рясі пан, обпершись об смереку.
Його уздрів мольфар, побачивши здалеку.
Повільно підійшов, учтиво привітався.
Хоч сам мольфар давно ні з ким не спілкувався.
“Я бачу, любий пане, у Вас іде війна.
Я бачу в Вас конфлікт добра супроти зла.
Я бачу як сум’яття із нього пророста,
В якому загубилась священна Простота.”
“Все знаєте, мольфаре, не маю що сказать.
Словами я сум’яття лиш можу передать.
Якщо мій Бог всесильний, то нащо плодить зло?
Чому же ж Божа Воля не родить лиш добро?”
У відповідь мольфар лиш тихо засміявся.
“Конфлікт добра і зла для чогось Богу здався!
Бо він Творець Єдиний сум’яття й простоти.
Конфлікт - то лиш причина, що змушує іти.
Як не було б конфлікту, то світ здолав б комфорт.
Герой би не покинув у бурю морський порт.
Історія б не мала початку і кінця.
І світ би більш не прагнув до Істини Творця.
В комфорті б зупинився, й навіки б там застряг.
Для того Бог з глибин Конфлікт в душі підняв.
З конфлікту проростає дорога в небуття,
В дорозі цій вбачаю я замисел Творця.
Погляньте навкруги! На гори, ліс, річки.
Живуть тут дикі звірі, комахи й павуки.
І будь то чи рослина, чи вільний в небі птах,
З Конфлікту починає його у світі шлях.
Коли б не народився, і ким би він не був,
З народженням на світ цей він істину збагнув.
Був сильним його предок, йому проклав він шлях.
У битві за життя - його не з’їв хижак.
Від того й розмаїття, що бачите навкруг.
Від того у людини: хатина, зброя й плуг.
Конфлікт - то лиш причина, що починає шлях.
Не в нім лежить проблема нещастя у душах.
Нещастя проростає із вибору людей.
Як голова рішає піти у світ ідей.
Як розум починає відкидувати зло,
Як Богу залишає одне лише добро.
Та хто же ж він такий?! За кого себе мнить?!
Хіба є в нього право такий вибір робить?!
Так розум творить бога у сво їй голові.
Проблеми не рішає, лиш додає нові.
Бо Бог - це не ідея, в книжках чи головах.
Його не знайдеш в храмі, чи у святих рядках.
Він не сидить на небі, й із неба не гримить.
Він наш Творець, й від того, Він творить нашу Мить.”
От так сказав мольфар, й продовжив лісом шлях.
Священику всміхнувся лиш Бог в його очах.
Розвіялось сум’яття, і голос з глибини
Із спокоєм промовив: “Твій шлях веде сюди”.
Джерело -- Інтернет
