Виховання - процес цілеспрямований, який орієнтує вихователя і вихованця на досягнення визначеної мети як ідеального передбачення результатів процесу.
Визначення мети виховання дозволяє реалізувати таку його особливість, як спрямування в майбутнє.
Перші спроби сформулювати загальні цілі виховання зробили давні філософи, вважаючи, що цілі повинні відповідати об'єктивним потребам життя, й історія це підтвердила.
У вітчизняній історії можна також виділити зміни характерних якостей суспільного ідеалу особистості; на початку століття - делікатність, істинна інтелігентність; після 1917 року - бойовитість, настирливість; сталінський період - заляканість, слухняність, конформізм; авторитарне правління - інертність, байдужість, пасивність; перебудова (1 етап) - підприємництво, ініціативність, самостійність, творчий підхід...
Давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висунули ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети виховання. Всебічний розвиток особистості передбачає "розвиток різних боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань".
Вимоги всебічного гармонійного розвитку особистості диктуються об'єктивними факторами розвитку суспільства.
Спеціалістів високої кваліфікації потребує науково-технічна революція. Так, своїми економічними успіхами Японія зобов'язана різноманітності форм діяльності після середньої і спеціальної освіти, високому рівню підготовки кадрів і широті охоплення населення освітою.
Всебічний гармонійний розвиток особистості забезпечує формування духовної культури індивіда і суспільства в цілому. Духовна культура як внутрішня культура, інтелігентність, душевне багатство, поєднання в людині краси, любові, відповідальності, істини визначає і розумне використання нею вільного часу.
Загальна мета виховання, яка визначається об'єктивними факторами розвитку суспільства, держави, конкретизується виховними закладами, вихователями з врахуванням національно-регіональних, статево-вікових, індивідуальних особливостей, повинна доповнюватися замовленням самої особистості - бути щасливою, розумною, здоровою, чесною та ін.
На сучасному етапі становлення України постало питання про розбудову її державності й суверенітету, що вимагає системи національного виховання як цілеспрямованого, систематичного процесу з метою утвердження у свідомості кожного громадянина країни національних цінностей, ідеалів, норм моральної поведінки, етнічної культурної мовної єдності, підтримання виховних традицій, звичаїв народу.
Тому в державній національній програмі "Освіта; Україна ХХI століття" головна мета національного виховання молоді на сучасному етапі визначається як формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
конкретна мета виховання визначає напрями її реалізації. Так, "максимальний розвиток особистості дитини у розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити", передбачає:
- виховання вільної особистості, яка має високий рівень самосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у загальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру, може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;
- виховання духовно багатої особистості, якій притаманна сукупність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей, яка має постійну потребу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, активності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;
- виховання практичної особистості, яка володіє основами економіки, комп'ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком;
2. Особливість виховного процесу і в тому, що виховання - це процес багатофакторного впливу на особистість. духовне ядро формуються в основному під впливом п'яти зовнішніх факторій:
1) сім'ї;
2) школи (в особі вчителя, вихователя);
3) масових комунікацій;
4) первинного контактного колективу (груші, класу, об'єднання);
5) референтних груп".
на різних вікових етапах (дитинство, отроцтво, юність, молодість, дорослість) суб'єкти виховного впливу діють по-різному, хоча більшість факторів впливає на формування духовних цінностей особи, її потенціалу.
3. Процес виховання передбачає концентричність організації виховного впливу на індивідуум.
4. Процесові виховання властива певна віддаленість результату від моменту безпосереднього виховного впливу.
5. Виховання - процес довготривалий і безперервний,який вимагає системи регулярного педагогічного впливу.
6. Вихованню властива варіативність наслідків виховного впливу на особистість.
