Сумна ця осінь, як опале листя…
Надійся, Україно, і молись!
І є, і будуть кольори барвисті,
Але вже так не буде, як колись.
Та хай би що, я знаю достеменно,
Хоч як би не старались вороги,—
Завжди нас втішать ніжні хризантеми
Й жива палітра райдуги-дуги.
Дощі-дощі, як вихори, раптові,
Такі буденно-звичні восени,
Дощі-дощі, я прошу — змийте втому,
Ту невимовну втому від війни!..
© Володимир Присяжнюк
