Основне завдання сучасної освіти вбачається в досягненні сучасної якості, яка є відповідною актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства і держави, в підготовці різнобічно розвиненої особистості громадянина, орієнтованої в традиціях вітчизняної та світової культури, в сучасній системі цінностей і потреб сучасного життя, здатної до активної соціальної адаптації в суспільстві і самостійного життєвого вибору, до початку трудової діяльності і продовження освіти, до самоосвіти і самовдосконалення.
Реформування сучасної освіти висуває нові вимоги і до педагогічних кадрів. Вільно і активно мислячий, що прогнозує результати своєї діяльності і відповідно моделює виховно-освітній процес є вихователь або вихователь, який є гарантом вирішення поставлених завдань.
Пріоритетним завданням системи підвищення компетентності на сучасному етапі, стає підвищення професійного рівня вихователів і формування педагогічного корпусу, відповідного запитам сучасного життя. Сьогодні підвищився попит на висококваліфіковану, творчо-працюючу, соціально активну і конкурентоспроможну особистість вихователя, здатного виховувати соціалізовану особистість в сучасному швидкоплинному світі. Від рівня професіоналізму вихователя, здатності до безперервної освіти безпосередньо залежать від соціально-економічного і духовного розвитку українського суспільства. Таким чином, підвищення професіоналізму вихователів є одним з пріоритетних завдань освіти.
Однак пролонговане вивчення умов розвитку професіоналізму вихователів дозволило виявити протиріччя, що свідчать про актуальність цієї проблеми. Це протиріччя між:
1. реальною потребою у систематичному підвищенні компетентності педагогічних працівників як форми розвитку професіоналізму вихователя та низькою зацікавленістю вихователів в існуючій системі підвищення компетентності (один раз на п'ять років);
2. готовністю педагогічних робітників удосконалювати рівень професіоналізму через різноманітні форми роботи і відсутністю подібної варіативності як в існуючому змісті, формах роботи;
3. прагненням і готовністю вихователів вибирати зміст, терміни, місце підвищення компетентності, як шляху розвитку професіоналізму і відсутністю подібних альтернатив;
4. можливістю муніципальної методичною службою здійснювати розвиток професіоналізму.
Оскільки дошкільна освіта є першим і повноцінним щаблем вітчизняної освіти, оптимізація системи розвитку професійної компетентності вихователів дошкільних освітніх установ стає соціально значущою проблемою виховної науки, а інноваційні процеси, що відбуваються в цій системі, служать механізмом розробки нових цілей, змісту, форм і технологій розвитку професійної компетентності вихователів. Це завдання в сучасних умовах вимагає нестандартних рішень, які в повній мірі могли б врахувати видові особливості виховно-освітнього середовища дошкільного закладу, запити та потреби суспільства і батьків. Перешкодою для реалізації нових підходів продовжує залишатися традиційний механізм розвитку професійної компетентності, що не враховує сучасні потреби.
Дослідження останніх років показали необхідність пошуку нових підходів за рахунок поновлення цільових і змістовно-процесуальних компонентів процесу розвитку професійної компетентності в системі підвищення професійності вихователів. Головна перевага цієї системи-практикоорінтоване навчання, яке є «містком» між теорією і практикою, є ефективним засобом збагачення і формування затребуваних професійних компетенцій.
На наш погляд, основний шлях вирішення протиріч у розвитку професіоналізму вихователь необхідно шукати в ідеях безперервної освіти в умовах муніципальної освіти як єдиного освітнього простору.
При організації безперервної освіти розвитку професіоналізму найважливішими принципами стають: задоволення суб'єктивних професійних запитів; облік індивідуальних запитів вихователя і об'єктивно виникаючих потреб.
На наш погляд, саме створення єдиного муніципального освітнього простору забезпечує реалізацію ідеї безперервної освіти вихователів, а відповідно і безперервного розвитку професіоналізму, так як дозволяє дотримуватися основних принципів:
- диверсифікації, що передбачає різноманіття, варіативність послуг, форм, рівнів підвищення професіоналізму;
- особистісно-орієнтованого підходу, що враховує запити, потреби, а також індивідуальний рівень розвитку професіоналізму кожного вихователів;
- оптимальності форм, методів і змісту безперервного розвитку професіоналізму;
- відкритості та доступності, що передбачають свободу вибору індивідуального шляху вдосконалення професіоналізму, форм і змісту, місця навчання, можливості переходу з однієї освітньої системи в іншу.
Серед різних підходів до розробки змісту і технологій розвитку професійної компетентності вихователя ми виділили підхід, заснований на компетенціях, оскільки він, на наш погляд, найбільш відповідає соціальним очікуванням у системі додаткового професійного розвитку.
В даний час педагогіка, педагогічна психологія, соціологія активно займаються проблемами розвитку компетентного працівника, компетентності як властивості особистості, формування компетенцій фахівця.
У дослідженнях В. А. Бєлікова, А. Г. Гостєва, А. Я. Найна, Е. В. Ткаченко та ін. Розглянуто сутність компетентнісного підходу в освіті та взаємозв'язок його провідних конструктів. Роботи А. К. Маркової, В. О. Сластьоніна, А. В. Щербакова присвячені шляхам підвищення професійної компетентності. У працях Є. Ф. Зєєра, А. Т. Глазунова, А. Н. Лейбович систематизовані і узагальнені дослідження понять даної проблеми, які представлені в такий спосіб: компетентності, що відносяться до самих себе як до особистості, суб'єкту життєдіяльності; компетентності, що відносяться до взаємодії людини з іншими людьми; компетентності, що відносяться до реалізації різних видів діяльності людини. У всіх наявних дослідженнях в якості інструментальних засобів досягнення цілей освіти розглянуті такі метаутворюючі конструкти.
Вельми корисними виявилися роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, що розглядають проблему професійного самовизначення під кутом зору потреб особистості, її саморегуляції, надситуативної активності, формування професійної «Я-концепції» (Б. Г. Ананьєв, П. К. Анохін, Л. І. Анциферова, Т. І. Артем'єва, Р. Берні, В. Джемс, А. Н. Леонтьєв, А. Маслоу, Ю. А. Миславський, К. К. Платонов, Ф. Хоппе і ін.).
Дослідження С. Г. Вершловского, Б. С. Гершунского, В. Ю. Кричевського, Є. М. Нікітіна позначили необхідність подальшого вивчення проблеми професійної компетентності вихователів у колективі в умовах багаторівневої професійної освіти.
Велике значення для розробки проблеми розвитку професійної компетентності вихователів мають дослідження, присвячені аналізу педагогічної діяльності та педагогічної майстерності (Ю. П. Азаров, Н. В. Кузьміна, К. М. Левітан, В. С. Ледньов, В. А. Сластьонін та ін.), а також в цілому проблемам розвитку професійної компетентності працівників дошкільної освіти (К. Ю. Біла, Б. Р. Борщанська, А. В. Бондаренко, Р. С. Буре, В. П. Дуброва, Г. С. Красницька, В. І. Логінова, Н. Н. Лященко, Л. В. Поздняк, Е. А. Панько, Л. Г. Семушина, Т. В. Шіленок і ін.).
На підставі вивчення пріоритетних форм, мотивації розвитку професіоналізму вихователів, були визначені підходи до розвитку професіоналізму.
1. Підхід-безперервний науково-методичний супровід розвитку професіоналізму через надання підтримки методичним об'єднанням, окремим вихователем в організації та змісті діяльності на рівні ЗДО; задоволення освітніх потреб вихователів з урахуванням виховательського стажу, рівня професіоналізму та індивідуальних запитів особистості вихователів.
Цей варіант розвитку професіоналізму реалізується через наступні форми роботи:
- система постійно-діючих семінарів з актуальних проблем освіти та за потребами вихователів, які здійснюються режимі відвідування 1-2 рази в місяць за методичними дням (8-24 години);
- система проблемних семінарів для вихователів, організованих на основі вивчення освітніх потреб і труднощів;
- індивідуальні консультації теми та за зверненням;
- робота тимчасових творчих колективів з актуальних проблем розвитку виховної теорії і практики, що дозволяють вихователям, бути орієнтованими на саморозвиток як форму розвитку професіоналізму, визначити цікаву проблему;
- індивідуальні стажування на базі опорних методичних майданчиків передбачають розробку індивідуальної програми стажування щодо засвоєння актуального педагогічного досвіду кращих вихователів міста;
- консалтингові послуги за заявками ЗДО та окремих вихователів, з визначенням затребуваної кількості годин;
- надання методичної допомоги на місцях, з виїздом в ЗДО з проблем установи, груп вихователів.
2. Підхід-розвиток професіоналізму через курси підвищення компетентності без відриву від виробництва. Цей варіант спрямований на задоволення потреб вихователів орієнтованих на отримання документа державного зразка про підвищення компетентності. Дана форма реалізується на підставі договорів з установами, що мають ліцензію на підвищення компетентності.
Цей варіант підвищення професіоналізму і підвищення компетентності дозволяє вирішити основну проблему в проходженні курсів підвищення компетентності з відривом від виробництва – зрив виховного процесу. Необхідність створення гнучкої системи проходження курсів підвищення компетентності без відриву від виробництва сприяє відпрацюванню декількох варіантів організації курсів:
- з ранку або з другої половини дня в залежності від зміни, в якій працює вихователів;
- один раз на тиждень в методичний день протягом декількох місяців;
- протягом канікулярного часу;
- у суботні та недільні дні.
Подібна варіативність дозволяє вихователь не тільки обрати зручний режим роботи, але і можливість відвідувати одночасно кілька курсів, що його зацікавили без відриву від професійної діяльності.
3. Підхід-задоволення специфічних освітніх потреб, заявок на роботу з провідними вченими.
4. Підхід-реалізація накопичувальної системи підвищення компетентності, що навчить вихователя індивідуальній освітній програмі, і заснована така система на блочно-модульному підході.
Таким чином, наукові дослідження свідчать про те, що основний напрямок оновлення системи додаткової професійної освіти полягає у визначенні підходів до забезпечення діяльнісної позиції вихователів, що сприяє вирішенню нових професійних проблем і завдань.
Слід зазначити, що всі прихильники компетентнісного підходу, використовуючи терміни «компетентність» і «компетенція», чітко не диференціюють їх. Крім того, більшість авторів говорять про формування компетентності переважно в період професійного навчання в навчальних закладах. Проблема розвитку професійної компетентності вихователів залишається недостатньо розробленою, не встановлені зміст, форми, технології та умови її розвитку в сучасній ситуації дошкільної освіти.
Це дозволяє виявити суперечності:
• на соціально-теоретичному рівні: між необхідністю підвищення якості дошкільної освіти та недостатньою розробленістю проблеми розвитку професійної компетентності вихователів, зумовленої сучасними вимогами;
• на методичному рівні: між необхідністю розвитку професійної компетентності вихователя, затребуваною практикою дошкільної освіти, і усталеними стереотипами організації підвищення компетентності;
• на рівні практичної діяльності: між усвідомленням необхідності для вихователів відповідати вимогам сучасної освітньої системи і відсутністю готовності до збагачення і освоєння професійних компетенцій.
Окреслені протиріччя дозволили виділити проблему-невідповідність змісту, форм і технологій розвитку професійної компетентності вихователів запитам сучасної дошкільної освіти та сучасним вимогам, що пред'являються до системи підвищення професіоналізму.
Проведений нами теоретико-методологічний аналіз змісту та форм підвищення професіоналізму вихователів дозволяє зробити наступні висновки:
• технології та методи підвищення професіоналізму не завжди адекватні сучасним вимогам. У компетентності як передумові успішної діяльності є не тільки інформаційна та операційна, але і ціннісна складова. Тому підвищення професіоналізму-це зміна професійних цінностей (стереотипів);
• існуючі форми підвищення компетентності при всіх своїх безперечних перевагах мають ряд недосконалостей: епізодичність навчання, слабка орієнтованість на цілісність і індивідуальність процесу формування професійної компетентності;
• на сучасному етапі розвитку є актуальним перехід від періодичного підвищення компетентності до безперервної освіти через створення єдиної системи підготовки та підвищення компетентності.
На сьогоднішній день підвищення компетентності вихователів та працівників здійснюється на основі ВНЗ, в самостійних освітніх установах, на базі методичних об'єднань і центрів, в установах середньої професійної освіти.
Розглядаючи сучасні підходи до підвищення компетентності, ми виділили компетентнісний підхід, який найбільш відповідає соціальним очікуванням у сфері додаткової професійної освіти і інтересам учасників освітнього процесу. При проектуванні змісту професійного розвитку в логіці компетентнісного підходу одиницею побудови змісту є професійні завдання.
Сукупність професійних завдань утворює «ядро» змісту професійного розвитку, а етапи розвитку професійної компетентності визначають логіку «розгортання» змісту підвищення компетентності.
Створення навчально-виховних комплексів з включенням в структуру коледжу, установ загальної освіти (школи, дитячі садки) дозволить реалізувати компетентнісну модель підвищення компетентності фахівців, які володіють широким діапазоном професійних компетенцій.
Основу системи підвищення компетентності, що використовує дану структуру, складають наступні принципи:
• активність і внутрішня мотивація суб'єктів (визнання потреб і інтересів кожного вихователя, здатного реалізувати в освітньому просторі дошкільного закладу власні особистісні смисли);
• особистісне самовизначення (створення умов для розуміння вихователями своєї позиції, здійснення ними ціннісного вибору);
• орієнтація на особистісний ріст суб'єктів (постійне стимулювання і залучення вихователя в процес саморозвитку);
• гнучкість (пристосування змісту до індивідуальних потреб вихователів);
• модульність (виділення елементів, що забезпечують освоєння додаткових компетенцій, затребуваних практикою дошкільної освіти);
• динамічність (досягнення дієвості та оперативності, спрямованість на потреби конкретного дошкільного закладу);
• паритетність (забезпечення ділового співробітництва коледжу і дошкільного закладу, спільне вирішення професійних проблем).
Ці принципи дозволяють більш повно врахувати ту ситуацію розвитку дошкільної освіти, яка складається в сучасному українському суспільстві.
На основі представлених підходів і теоретичних положень нами розроблені підходи до технології розвитку професійної компетентності вихователів в системі підвищення компетентності, яку можна представити в такий спосіб.
1. Аналіз потреби в нових компетенціях, затребуваних сучасністю, батьками і специфікою дошкільного закладу. Оцінка компетенцій: компетенції сформовані, компетенції потребують розвитку.
2. Розробка моделі компетенцій з урахуванням специфіки виду дошкільного закладу.
3. Реалізація проектів і програм розвитку професійної компетентності. У процесі підвищення компетентності розробляється система показників для конкретного дошкільного закладу, які далі відображаються в індивідуальних програмах розвитку професійної компетентності.
4. Оцінка якості з точки зору як освоєних компетенцій, так і досягнень дошкільнят, оновлення і корекція змісту компетентності в залежності від досягнутих результатів. Для диференційованої оцінки використовується шкала, що складається з двох параметрів: компетенції ефективні, компетенції високоефективні.
У зв'язку з тим, що при підході, заснованому на компетентностях, досвід діяльності набуває сенсу дидактичної одиниці, а зміст діяльності постійно трансформується, виникає необхідність розробки безлічі способів оцінювання. Абсолютно новою є перевірка компетентності або некомпетентності вихователя. Сьогодні дуже важлива зміна статусу самооцінки професійної діяльності вихователя. Коли система оцінювання стає прозорою і критеріальною, компетентнісний підхід може служити і ефективним засобом активізації самого процесу розвитку професійно-значущих компетенцій.
5. Аналіз потреби в компетенціях, затребуваних новою практикою, оновлення бази даних компетенцій.
Таким чином, даний підхід до розвитку професійної компетентності вихователів має такі переваги:
• сучасна дошкільна установа спільно з вихователями стає справжнім освітнім комплексом зі своїм точно позначеним видом, а також зі своєю специфікою;
• відбувається позитивний вплив на розвиток найбільш пріоритетних напрямків сучасної дошкільної освіти, досягнення сучасної якості дошкільної освіти-розвиток можливостей і особливостей кожної дитини, становлення його компетентності-здатності приймати, на основі знань і умінь, власні рішення;
• справжній професіоналізм вихователя перестає визначатися тільки сукупністю планів і методик, якими він володіє в межах своєї вузькоспеціальною компетенції;
• з'являється можливість єдиної методології та орієнтації на розвиток конкретних професійних компетенцій, затребуваних сучасною практикою і конкретним видом дошкільного закладу;
• керівники дошкільного закладу можуть оцінити ефективність вкладених в навчання засобів, чітко уявити критерії оцінки (атестації) діяльності вихователів;
• відбувається більш ефективне вирішення питань методичної діяльності-вихователі розуміють, як і за що їх оцінюють, які компетенції необхідні для конкретного виду дошкільного закладу;
• модульні програми, що лежать в основі технології, в силу своєї гнучкості, ефективності та рентабельності сприяють залученню груп слухачів вихователів і, отже, підвищують статус і престиж на регіональному ринку освітніх послуг, стають механізмом виживання навчального закладу в умовах зростаючої конкуренції, пов'язаної з обумовленими демографічними причинами зменшенням чисельності студентів.
Отже, критерієм оцінки ефективності, всіх розглянутих підходів розвитку професіоналізму, буде позитивна динаміка в рівні професіоналізму вихователів, а також рівень задоволеності вихователів і затребуваність пропонованих послуг.
Реалізація всіх підходів, що забезпечують диверсифікацію і варіаторність, дозволять вихователю обрати індивідуальну траєкторію розвитку професіоналізму та підвищення компетентності, сприятиме реалізації особистісно-орієнтованого підходу, створить таке розвиваюче освітнє середовище (освітній простір), в якому зможе бути реалізований весь потенціал вихователя.