СЦЕНАРІЙ ПРОВЕДЕННЯ ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНОГО ВЕЧОРА ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
В залі оформлена виставка документальної та художньої літератури про голодомор. На столі лежить розламана хлібина, поруч – кетяг калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев’язаних чорною стрічкою. Свічка у підсвічнику. Ікона – розп’яття Ісуса Христа. Тихо звучить музика „ Реквієм ” В.А.Моцарта.
Читець Мільйони їх,- мов колосків на ниві,
було – й нема, було й нема…
Що сталося – з народом українським
у ті смертельні сталінські жнива?
Чия рука крутила люті жорна?
Голодну смерть хто сіяв між людьми?
Чиє обличчя мала напасть чорна?
Чия ненависть дихала з пітьми?
То Сталін – вождь і вчитель лютих звірів…
То Каганович – його вірний учень…
Як перший наказав – так другий діяв –
і Україну до нестями мучив.
Мільйони тих, що голодом убиті,
навіки стали пам’яттю і болем,
пшеничним білим хлібом, чорним житнім…
І просто – полем,
українським полем.
Ведуча I Літа 7441-го від сотворення світу, літа 1933-го від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані маровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів.( Підходить до столика і запалює свічку.)
Ведуча IІ Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, а земля – перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було.
Ведуча I Тож пом’янемо сьогодні, хоч і з запізненням у декілька довгих десятиліть, мовчанням тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору. (Хвилина мовчання.)
Читець Чорне горе, чорний морок,
На селі панує голод.
Нема хліба, бараболі,
Нема каші, ні квасолі.
Мамо, хліба, - просять діти.-
Ми не можемо ходити,
опухли ноги, руки,
За що терпим тяжку муку?
У селі ніде ні звуку,
нестерпний запах трупів.
кожній хаті лежать мертві.
Діти голі і обдерті.
Вмерла мама, помер тато.
Боже, скарай цього ката.
До останньої зернини
Відібрали у родини.
Ні від кого допомоги
Вкриті трупами дороги.
Не зробили їм могили,
Вічну пам'ять не дзвонили.
Не поставили хрести.
Буйно трави поросли…
Ведуча I Хоч якою очевидною була умисність голоду 1932 – 1933 років, правду про нього більшовики ретельно приховували. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, не можна було почути навіть слова про найбільшу з несправедливостей, заподіяних нашому народові за всю історію. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоб вберегти себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.
Читець Все таємне стає колись явним.
Як би вже і куди не ховав!
Тую істину знають спрадавна
Архіваріуси всіх держав.
Та і як заховати той голод?!
Не поміститься в жодний архів.
Він тече через страдницький жолоб
І ні дна в нього, ні берегів.
Та і як заглушити той стогін?
Його вперше почув цілий світ.
Ні зрівняння, і ні аналогій
Втаємничений весь небозвід.
Не забути ні болю, ні гніву
Чоловіче, собі помолись!
То таємні посли і архіви?!
Час уже проявляє колись.
Ведуча II ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки , підкреслив: „ Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян у нас поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади.” Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору. Не наважувалися сказати правду не тільки при Сталіні, а й при інших вождях – генсеках цілих 65 років. У жодних підручниках історії не можна було знайти ні єдиного слова про голодомор. Ця інформація була віднесена до розряду державних таємниць особливої значущості.
Ведуча I І тільки на початку 90-х років ХХ століття Україні, та й усьому світу було повернуто правду про голодомор. Пам’ятником безневинно загиблих стала народна книга – меморіал „ 33-й: голод ” . До неї увійшла тисяча свідчень жертв цієї трагедії. У книзі досліджуються злочинні дії геноциду українського народу, організованого московсько-більшовицьким тоталітарним режимом. Наведені тут документи і матеріали ЦК КП(б)У засвідчують жорстоку політику комуністичного режиму щодо українського села.
Ведуча II Тож повернемося знову до правдивої історії трагедії голодомору.
Ведуча I У жовтні 1932 р. в Україну було направлено комісію на чолі з Молотовим, яка мала надзвичайні повноваження. Вона перевела Україну на блокадне становище. В поїздах і на станціях бригади ДПУ перевіряли багаж пасажирів, конфісковували продовольство, яке селяни продавали чи обмінювали за межами України, щоб врятувати сім’ї від голодної смерті. Деякі села заносилися в „ чорну дошку ”. У них селян позбавляли прав на виїзд, і якщо в селі не було запасів їжі, то воно вимирало.
Ведуча II Забирали із селянських господарств не тільки зерно, а й худобу, птицю, картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та інше. Конфіскація подавалась, як кара за „куркульський саботаж хлібозаготівель”. Фактично ж це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянських родин – кореня нації.
Читець Спішила мати на пшеничне поле,
Спішила подумки, насправді – ледве йшла.
Трава посохла ніженьки колола –
Не відчувала болю, йшла і йшла…
„Хоч колосок, хоч зернинок жменьку
Голодним, спухлим діточкам знайти…-
Шептали губи змучені. –
Швиденько… Синочка й донечку устигнути спасти…”
Пошерхлі руки об стерню кололись,
Шукали, не знаходили, гребли…
„Хто ж заподіяв лихо? Втратив совість?
О, Боже милостивий, порятуй з біди…”
Подерті руки здійняла угору, На землю впала… Ніби в напівсні
Їй все ввижалося багате хлібне поле,
Ввижалось, поки зникло десь в пітьмі…
Ведуча I МЕДИЧНА ДОВІДКА Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голоду, опублікованих у Книзі – меморіалі „ 33-й: Голод” засвідчується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили для боротьби. Голод призводить до канібалізму. Дистрофія нищила розум, свідомість людей, перетворювала їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим. Голод руйнував громадські та суспільні зв’язки, кожний голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.
Ведуча II Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Уживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Часто з голоду вони доходили до божевілля. Померлих, а іноді й ще живих звозили й скидали у ями і закопували.
Читець Я ще не вмер
Ще промінь в оці грає
В четвер мені пішов десятий рік.
в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки. В колиску ясночолу…
Я чую запах квітів. Я не вмер…
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось. Хоча б за коси верб.
Куди ж ви люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки. Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер. …Усі проходять мимо.
…А житечко моє таке густе.
…А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те,
Та я вже цього не побачу.
Ведуча I Унікальний збірник про голодомор підготували і видали Служба безпеки України та Міжнародний благодійний фонд „Україна-3000” – книгу „Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932-1933 років на Україні у документах ГПУ- НКВД ”. У виданні представлено документи радянських органів державної безпеки, що містять додаткову архівну інформацію про причини, перебіг і наслідки найстрашнішої трагедії. Майже 70 років ці документи зберігалися під грифами секретності і були недоступними для дослідників.
Ведуча II Німіє обличчя і кров холоне в жилах, коли читаєш книгу цю і переглядаєш фотографії жахливих 1932-1933 років: безмовні і висушені голодом тіла дітей, жінок, бабусь і дідусів. І тільки погляди – повні німого жаху голодної смерті. В документальних оповідях сотні і сотні, а за ними – мільйони й мільйони невинних жертв, мільйони мучеників. Мати Україна – в білій довгій українській сорочці. Хто се? Чий голос щоночі просить: „Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця”? Хто водить запаленими очима – криницями, очима, в які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського? Чий же це мільйонноголосий стогін? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде в холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? Відходить в сторону.
Ведуча I І стояла Вона, Мати-Україна, осліпла від горя, обдерта, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, на велетенському хресті розіп’ята, й вишіптувала: Мати Україна Дітоньки мої! Заждіть. Ось квасок, петрушечка зійдуть. Вже ген зозуля маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють. Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас, ваша мати - Україна? Кричу до мовчазного неба, до білих садів, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічки. Заклинаю Землю, на якій дотлівають свічі людського життя… Небо, поможи!!! Дай манни вишньої нагодувати присмертних! Саде!!! Сотвори диво!!! Порятуй плодами. Земле!!! Жита дай! Дай гречки, проса! Не в липні – а в цю весняну голодну пору року дай… (Стає навколішки) Сину Божий! Ісусе Христе! Порятуй від смерті народ мій! Сотвори диво, Господи! Порятуй!!!
Ведуча II Голодне лихоліття. Яке випало на долю українського народу найболючіше вдарило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участі в колгоспному виробництві, а відтак не одержували рятівних 100 грамів хліба на працюючого. За переписом 1926 року діти віком від 14 років становили 38% сільського населення. Дітей віком від 4 років – 16%, тобто у голодний рік їм виповнилося б 10 років. Та більшості не судилося.
Читець 1: Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці,
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Тож, підрости, хоч би трохи бодай:
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці,
Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!
Холодно, Бозю! Сніг дуже білий.
…Бозю, що там у тебе в руці?.. („Біла молитва братика” А.Гуська)
Ведуча I Жахливі картини голодомору зберегли архіви і спогади очевидців. Сотні творів відомих письменників та поетів присвячені тим незабутнім рокам.
Читець 2: Боїться не глуму, не хижого звіра,
Боїться не смерті у сум – неврожай,
А крику дитини, яку вона з’їла:
Не ріж мене, мамо, не ріж не вбивай!
Як сталось - не знає, як бути – не знає,
Провал, божевілля – сокира і ніж,
Та жах пам’ятає, і крик пам’ятає:
Не ріж мене мамо, мамуню не ріж.
Ведуча II Діти гинули з різних причин: від опухання, ставали жертвами людоїдства, від фізичної розправи над ними. Смертність дітей, за деяким підрахунками, сягала до 50% загальної кількості померлих.
Читець 1: Спіте, діти, спіте, любі
І не просинайтесь! Вже не буде мучить згуба,
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти. Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Натопила маковинням.
Затулила рядном комин
І в тумані темно – синім колискову.
Спи, синочку, горе – паску,
Засинай… навіки, доню.
моя остання ласка
материнської долоні.
Ще пограймось навперейми
В піджмурки з бідою.
Лельки! Заховаємось од неї
У сиру земельку…
Ведуча I Прагнучи врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх у міста і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Ось що згадує Катерина Рябко, жителька Запорізької області.
Ведуча II Зі спогадів Катерина Рябко, село Дорожнє Гуляйпільського району Запорізької області: „ Служила я тоді наймичкою в заможних євреїв. Через день рано – вранці ходила по молоко. Проходячи через базарну площу, я завжди бачила там підводу, в яку чоловіки зносили і викидали померлих з голоду дітей. Живі – просили в перехожих їсти, плакали, а деякі тільки жалібно простягали руки. Не можу досі забути одну дитину років 6-7. воно простягло до мене руки і прохало, благало: „ Тьотю, дорогесенька, не проходь! Дай мені щось поїсти!..” Я погладила його по голівці і сказала, що зараз щось принесу. Це було недалеко, то я вернулася, взяла з дому, де служила, трошки супу, що закінчився від сніданку. Принесла йому й трошки хліба. Воно, бідне, їло, аж давилося…Я пішла по молоко, вирішивши забрати миску, як повертатимусь. Яким був мій жах, коли я, вернувшись, побачила, що воно вже мертве. Положило голівку на камінчик і лежало отак під лотком базару…”
Читець Скорботна мати ішла поволі,
Туди, де зріло колосся в полі.
Несла на грудях дитя, мов птаху,
Не стало сили, лягла край шляху.
Мов стебла, руки син простягає,
І хліба в мами усе благає.
Але благання свого пташати
Уже не чує стражденна мати
– Загасла тихо біля дитяти.
Проснися, нене, проснися, нене,
Дозріло жито твоє зелене!
Голодомори, голодомори
Все до зернини взяли з комори,
Взяли з комори все до зернини
Все до зернини в неньки й
В неньки й дитини із України.
Ведуча I Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як голодомор 1932- 1933-го. Жахливі і вражаючі статистики цих років. За один рік загинула п’ята частина сільського населення України. Штучний голод, за різними оцінками, забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. В Україні щохвилини вмирало голодною смертю 17 людей, за годину – тисяча, за добу – 24 тисячі. І це далеко не остаточна цифра.
Ведуча II Мільйони людей, які загинули в 1933 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися в часі і просторі. Про них пам’ятають ті, хто вижив, - їх діти та онуки.
Ведуча І Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницького голодомору. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши