Огляд понять «компетентність», «професійна компетентність» та сутність утворення, дає нам підстави для обґрунтування поняття професійної компетентності вихователів ЗДО, її структури та пошуку можливостей професійного розвитку.
Процеси демократичного розвитку в Україні, формування оновленої системи дошкільної професійної освіти потребують розвитку критичного мислення педагогів, систематичного оновлення психолого-педагогічних знань, умінь і навичок згідно з новими викликами соціально-економічного середовища освіти. Характеристику значення поняття «професійна компетентність» у професійній діяльності окреслив І. Зязюн. Так, на думку вченого, кожен спеціаліст постійно вирішує безліч складних професійних задач, що спираються на педагогічні концепції та елементи педагогічних знань до конкретних життєвих ситуацій, а саме «розуміти зміст власної педагогічної праці, бачити своє місце в освітньому середовищі».
Принцип неперервності складає основу педагогічної освіти. У Концепції розвитку педагогічної освіти визначені три основні рівні у підготовці фахівців дошкільної сфери різних рівнів компетентності. Розглянемо детально особливості і характеристики певних рівнів професійної компетентності.
Перший рівень (низький) є базовим для вибору напрямів діяльності у сфері дошкільної освіти й передбачає засвоєння різноманітних за змістом знань та умінь на основі розвиваючих технологій, що сприяє формуванню цілісного та аналітичного сприйняття фактів і явищ професійного середовища.
Другий рівень (середній) забезпечує засвоєння основ знань у певному виді освітньої діяльності, загально-професійну підготовку до виконання відповідної роботи, а також пов’язаних з нею функціональних та соціальних ролей.
Третій рівень (високий) орієнтований на обмежену спеціальну підготовку фахівців до виконання чітко визначених обов’язків у вузькій предметній галузі, що передбачає досягнення високих рівнів професійної майстерності та творчості.
Виходячи з цього, розвиток професійної компетентності вихователів ЗДО, на нашу думку, слід розглядати у двох аспектах: як загальну психолого-педагогічну освіту фахівців дошкільної освіти та як фахову освіту. Обґрунтувати це можна кількома аргументами.
Педагогічні знання необхідні вихователям як фахові, вони потребують суттєвого оновлення, орієнтації на міжпредметні зв’язки у педагогічній науці. Розглядаючи поняття професійної компетентності, зауважимо, що воно достатньо обґрунтоване науковцями. Предметом окремого наукового дослідження в Україні є фахова компетентність майбутнього вихователя музики Н. Михаськової. Під фаховою компетентністю вихователя дослідниця розуміє здатність до освітньої діяльності на основі набутих знань, умінь та відповідно до суспільних вимог, ціннісних орієнтацій. Професійна компетентність, на думку дослідниці, відображає зміст, обсяг та якість педагогічної діяльності. Слід зазначити, що досить часто і професійну компетентність розглядають як здатність до діяльності. Так, В. Вєснін визначає професійну компетентність як здатність працівника якісно й безпомилково виконувати свої функції, як у звичайних, так і в екстремальних умовах, успішно опановувати нові знання й швидко адаптуватися до змінних умов.А. Маркова зауважує, що зміст професійної компетентності педагога характеризується процесуальними особливостями й визначається як його здатність та готовність виконувати особисто-професійну діяльність.В. Введенський серед інших складових професійної компетентності вихователя називає єдність теоретичної та практичної готовності до праці. О. Ситник професійно-педагогічну компетентність визначає як здатність педагога перетворювати спеціальність у засіб формування особистості виховаців.. Л. Карпова включає предметно-практичну компетентність до структури професійної компетентності вихователя, що відображає взаємозв’язок і підпорядкованість названих понять.
На нашу думку, представлені визначення наближають поняття «фахова компетентність» і «професійна компетентність» до поняття «кваліфікація». Адже, за авторитетною думкою В. Сластеніна, педагогічна кваліфікація – це рівень і вид професійно-педагогічної підготовленості, що характеризує можливості фахівця у вирішенні певного класу задач.
Педагогічний персонал лише тоді зможе успішно виконувати завдання, коли рівень його професійної підготовки буде адекватний вимогам, поставленим суспільством перед системою державної освіти.
Також деякі вчені (С. Батищев) вважають синонімами поняття «професійна підготовка» та «професійна компетентність», адже аргументуючи тим, що успішність педагогічної праці є синтезом застосування набутої сукупності спеціальних знань, умінь, навичок і компетенцій фахівця й норм поведінки . Погоджуємось із В. Синенко, яка розкриває зв’язок професійної підготовки фахівця та його професійної компетентності. Перше поняття, на думку дослідниці, відбиває процес оволодіння необхідними знаннями й навичками, а друге – результат цього процесу, якісну характеристику.
Доцільним у контексті нашого дослідження вважаємо навести тлумачення професійної підготовки педагога-вихователя дошкільного закладу Н. Грами, яка розглядає «професійну підготовку, з одного боку, як складник професійної підготовки педагога-вихователя, з іншого – як цілісний процес становлення особистості, що криється в реалізації теоретичної й методичної готовності до прикладної педагогічної праці».
У сучасних умовах фахова підготовка набуває нових ознак. Т. Поясок увела в науковий обіг поняття «дидактичний вибір» педагога – його активні інтелектуальні й вольові дії, спрямовані на визначення переваг одного з альтернативних розв’язків навчальної проблеми в процесі професійної підготовки з урахуванням власних потреб, цілей, інтересів, можливостей, установок, особистісної значущості та ієрархії цінностей. Отже, у процесі фахової підготовки фахівці отримують можливість вибору відповідно до їхніх інтересів та запитів ринку праці та запитів модернізації дошкільної освіти.
Наближеним до поняття «фахова компетентність педагогіка» є й дефініція «педагогічна спеціалізація». У навчальному посібнику «Педагогіка» В. Сластеніна подано визначення поняття «педагогічна спеціалізація» як певного виду діяльності в рамках педагогічної спеціальності. Ця діяльність, на думку вченого, пов’язана з конкретним предметом праці й конкретної функцією фахівця. Серед інших, підставами диференціації спеціальностей В. Сластенін вважає: різні предметні галузі знань, науки, культури, мистецтва, які виступають засобом взаємодії.
Учений визначає, що педагогічна спеціалізація призвела до виникнення певних проблем в освіті: спеціалізація усередині педагогічної професії призвела до виділення видів педагогічної діяльності за напрямками виховної роботи (трудове, естетичне і т.п.). Очевидно, що такий підхід суперечить фактам цілісності особистості й процесу її розвитку й викликає зворотний процес – інтеграцію зусиль окремих педагогів, розширення їх функцій, сфери діяльності.
Спеціальні компетентності набуваються в процесі фахової підготовки. В. Байденко виділяє академічні компетентності, які інтерпретуються як володіння методологією та термінологією, властивими окремій галузі знання, розуміння діючих у ній системних взаємозв’язків і усвідомлення їх аксіоматичних меж. Приходимо до висновку: предметна область дошкілля є не метою, а засобом професійної підготовки педагога. Спеціальна компетентність, з одного боку, відображає специфіку конкретної предметної сфери професійної діяльності, з іншого – реалізує ключові та базові компетентності в області навчального предмета.
Для кращого розуміння утворення професійності компетентності педагога опишемо її структуру та розкриємо специфіку всіх компонентів. Підстави для цього дає аналіз існуючих досліджень у галузі професійної підготовки.
Ми уявляємо професійну компетентність педагогів як проекцією від професійної компетентності, разом з тим вона розглядається як окрема сукупність елементів – компетентностей учителя, які потрібно розвивати для здійснення фахової діяльності у середовищі дошкілля. У структурі цього утворення ми виділяємо: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, процесуально-діяльнісний компоненти, і як додатковий – інформаційний компонент.