Страдчанська печера біля села Страдч – одна з головних святинь українських греко-католиків.
За легендою, печерний монастир на Страдецькій горі заснували в XI ст. монахи, що йшли з Києва. За однією з версій, обитель згадується в Іпатіївському літописі як Печера Домажірова (поруч знаходиться село Домажир). Монастир складався із вхідної галереї довжиною 40 м, ходів загальною довжиною 270 м і кількох келій, які розміщувалися на глибині 20 м.
На вершині гори знаходилось укріплене городище. Під час монголо-татарської навали в печерах ховалися жителі навколишніх поселень. Одного разу татари виявили монастир і наказали монахам видати людей, що переховуються. Коли ті відмовилися, ченців вбили, розвели біля входів в печери великі багаття, і всі люди в них задихнулися від диму. Кажуть, що, почувши благання вмираючих, з неба зійшла Богородиця, встала перед татарами і сказала: «Не чіпай! Стіна! ».
У XV ст. була заснована Страдчанська Печерська лавра, головною святинею якої була чудотворна ікона Страдецької Божої Матері Нерушимої Стіни (збереглася копія) з XVI ст.
Страдецький монастир відомий як василіанський. У 1936 р була заснована Хресна дорога на Страдецьку гору, якій Папа Пій XI надав статус Єрусалимської.
