СТОЯЛА В ПОЛІ ГОРДА УКРАЇНА
Вона ішла, - тендітна і прекрасна,
Назустріч здичавілим ворогам.
В її косі виднілась стрічка красна,
В думках одне застигло -" Не віддам! "
Вона стояла посеред розрухи -
Довкола вороги і .... ні душі.
Подати всі їй обіцяли руку,
Та зникли десь, мов сонце уночі.
Вона, ще зовсім юна, промовляла -
" Знай, вороже, - ти далі не пройдеш!
Твоя держава доста вже накрала!
Нічого в мене більш не відбереш!"
А ворог лютував, жбурляв, що має,
Та був безсилим, бо, на жаль, не знав,
Що правда зло завжди перемагає,
Ворог не вірив, що уже програв.
Вона стояла, - горда і незламна,
В своїх полях, де соняхи цвіли.
Тут все побитим було донедавна,
Колонами ворожі танки йшли.
"Цьому не бути більше! Горя досить!
Вертайтеся до себе, в болота!
А ні, - то смерть усіх вас перекосить!
А я посію тут свої жита!
Я вам не інші! Я - це Україна!
Мої сини - славетні козаки!
Я зроду не стояла на колінах!
Не подавала сатані руки!
Не присягала ні царю, ні вірі,
Яка мені нерідною була!
Ви не сусіди, не брати - ви звірі!
І вже ваша доба давно пройшла! "
Вона стояла й мовчки споглядала,
Як кораблі зникали у землі.
Вона нікому злого не бажала,
Біду самі накоїли собі...
Автор : © Nezlamna Vi
