Справжня краса метелика Ореста
Сторінка 1 з 10
Жив-був метелик на ім’я Орест. Він мав крила кольору літнього неба та візерунки, що нагадували коштовне каміння. Кожного ранку Орест не шукав їжі чи корисних справ, а годинами милувався своїм відображенням у великій краплі ранкової роси. "Я найпрекрасніше створіння у цьому лісі!" — гордовито вигукував він, розправляючи крила.
Сторінка 2 з 10
Поруч працювала маленька бджілка Медунка. Вона старанно перелітала з однієї квітки на іншу, збираючи золотавий пилок. Орест лише пирхнув, коли вона пролетіла повз. "Яка ти заклопотана і пиляста, Медунко! Невже тобі не шкода витрачати час на цю важку роботу, замість того щоб просто літати і сяяти, як я?" — кепкував він.
Сторінка 3 з 10
Медунка на мить зупинилася і витерла лапкою чоло. Вона не образилася на пихатого сусіда, лише спокійно відповіла: "Праця дає нам сили і життя, Оресте. Без нектару не буде меду, а без меду ми не переживемо зиму". Вона знову занурилася у роботу, наповнюючи свої кошики солодким даром лісу.
Сторінка 4 з 10
Пролетівши далі, Орест зустрів павучка Павутинника. Той старанно плів свою сітку між двома міцними стеблами трави. "Які нудні сірі нитки!" — вигукнув метелик, кружляючи навколо. "Ти марнуєш такий чудовий сонячний день на це плетиво. Подивись, як мої крила виблискують на сонці, поки ти поводишся як звичайний кравець!"
Сторінка 5 з 10
Павутинник навіть не підняв очей, спритно перебираючи лапками і закріплюючи черговий вузол. Він знав свою справу. "Сьогодні сонце гріє, а завтра може налетіти вітер або дощ," — промовив павучок. "Міцна сітка — це мій дім і мій захист. Краса приємна оку, але вона не зігріє в негоду".
Сторінка 6 з 10
Раптом небо затягнули важкі темні хмари, і сонце сховалося. Почався сильний вітер, а за ним впали перші великі краплі холодного дощу. Крила Ореста миттєво стали важкими від води. Він намагався злетіти вище, але його колись легкі крильця тепер тягнули його донизу, до мокрої трави.
Сторінка 7 з 10
Орест злякався. Його прекрасні візерунки потьмяніли, а холодний вітер проймав до самих кісток. Він шукав бодай якийсь прихисток, але ніколи не звертав уваги на те, де живуть інші. Метелик збагнув, що краса не дає йому ні захисту, ні сили боротися зі стихією.
Сторінка 8 з 10
"Оресте, швидше сюди!" — почув він тонкий, але впевнений голос. Це була Медунка. Вона виглядала з-під густого листя лопуха, яке бджоли заздалегідь підготували і зміцнили для захисту. Вона простягнула метелику лапку, допомагаючи йому піднятися з мокрої землі у сухе і затишне місце.
Сторінка 9 з 10
Поруч у сховищі був і павучок Павутинник. Виявилося, що його "нудні сірі нитки" тепер міцно тримали краї листя разом, створюючи справжню намет-фортецю, яку не міг зруйнувати навіть найсильніший порив вітру. У затишку Орест нарешті відчув себе у безпеці завдяки праці тих, кого він раніше зневажав.
Сторінка 10 з 10
Коли дощ ущух і вийшло лагідне сонце, Орест допоміг друзям струсити воду з пелюсток квітів, щоб вони швидше висохли. Він більше не вихвалявся своєю вродою і не лінувався. Метелик зрозумів головний урок: справжня краса — це не лише візерунки на крилах, а добре серце, яке цінує працю інших і завжди готове допомогти.
Автор: Олена Володимирівна Боброва
