Стомився день, шукає, де б спочити,
Біжить чимдуж вперед, за горизонт.
Довкола небо темінню повите,
Яким крадеться світом тихо сон.
Змовкає гамір, стигне вся краса,
Мов непритомніє — і зовсім без причини.
Лягає благістю на все нічна роса,
І йде по колу дійство це щоднини…
…Людська душа усе безперестанку,
Без втоми розуму ці речі відкриває.
В нічні хвилини роздумів на ґанку,
Коли весь всесвіт в сні відпочиває…
© Сергій Ущапівський
