Стоїть хатина біла у селі...
Життя ще в її пам'яті вирує
Та спогади: і теплі, і сумні
Святиня рідна кожен раз дарує...
Горнула всіх хатина під крило.
Тут цілий рід праотчий... тут коріння.
Життя, немов ручай дзвінкий, текло
І з року в рік збиралося насіння.
Тут чебреці стелились попід тин,
Під стріху залітали ластів'ята.
Тут пахощі розносились жоржин,
Любисток ріс, рум'янок, рута й м'ята.
І чорнобривці квітли у саду,
За сонцем бриль крутив високий сонях.
Слова душевні гнали всю біду,
Добро світилось в батьківських долонях.
Калина розцвітала під вікном,
Тягнулись мальви чарівні до неба
І пахло хлібом свіжим й молоком.
Джмелі гуділи на квітучих стеблах.
І образи у рамках й вишитті
У хаті зберігали дух молитви.
І все було спокійно у житті —
Без сварок, без баталій і без битви.
І було чути шепіт янголят,
Тут грілося на кухні тихе щастя
І муркотіння милих кошенят
Теплом торкалось ніжно до зап'ястя.
І борщ кипів, варились галушки,
Так пахло смачно з печі пирогами.
Співали пісню у садку пташки,
Виводили по нотах ніжні гами.
Духмяні трави клали в оборіг.
Як пахло конюшиною в стодолі!
А рушники, матусин оберіг,
Нам дарували щастя й приязнь долі.
... Стоїть хатина біла у селі...
До себе кличе тихо на гостину.
Ріднішої немає на Землі.
Зібрати тут ще хоч би раз родину.
Оксана Козак
