Стелить вересень мокру ряднину,
плаче літо за хвірткою літ.
Хтось прикрасив зелену стежину
сухоцвітами в осені світ.
Сохне зілля і стогнуть тумани
у бездонному глеку душі.
І мандрують листки, як цигани
по обвітреній вітром землі.
Мокнуть щоки у пізніх ранетів,
підгнивають бокú у грушòк...
Сипле вересень дощ, як монети,
стигле літо ховає в мішок.
12.09.2022
Людмила Галінська
