Старенька хата
Розквітли мальви біля хати.
Старенька хата похилилася на бік,
І не спішить ніхто до неї приїжджати,
а вишні все цвітуть із року в рік.
Он на паркані глечички висять,
а в шибку зазирає сонце крізь фіранку,
там на стіні ікони ще висять,
І на ослоні кіт там спить до ранку.
Засохла Трійця у прозорій вазі,
застигла не згорівши ще свіча,
І стукає в віконце раз по разі,
розкішна вишня, мов когось стріча.
Розгорнута на ліжечку хустина,
а на подушці - вишита сорочка,
напевно мати вишила для сина,
й приготувала хустку, щоб носила дочка.
В цій хаті спокій так іще царює,
а на подвір’ї квіти все цвітуть,
та, може, ще вона когось почує,
а, раптом, і до неї ще прийдуть.
Ніхто не знає по якій причині
пустує, мов та сирота вона,
там вишитий рушник у скрині,
І хустка є ще не одна.
…Хтось поспішить, не встигнувши за мить,
й поріг в тій хаті буде цілувати,
І болісно так серце защемить…
Не встиг… не встиг про головне сказати.
Чомусь так часто у житті буває,
що матері нас довго-довго виглядають.
Ми часто помиляємось, хоч кожен знає -
щодня про зустріч Господа благають.
То ж в нашому житті хай буде завше
можливість, щоб приїхати додому,
щоб не жаліть, про щось так й не сказавши,
не відкладайте цю можливість на потому.
Долаймо відстані – великі і малі,
і за життя цілуймо материнські руки,
бо жить в розлуці - то важкі жалі,
нічого не приносять, крім розпуки.
Де б не були: а чи далеко, чи близенько,
дайте турботу матері свою відчути,
не потім, кожен день вклоняймось їм низенько,
тому, що потім… потім може і не бути…
