Старе подвір'я потопає в квітах,
Старенька фарба лущиться зі стін.
Схилився низько калиновий кущик
І кличе нас, де батьківський поріг.
Росте барвінок, в'ється по городі,
Блакитні очі посміхаються траві...
Красуні-мальви не ховають вроду,
Як й не ховають ніжність незабудки голубі.
Так пахне щемом двір, де ми зростали,
Якимось запахом з любові й теплоти.
Там ллються пахощі медові та духмяні,
Немов би зіткані з солодких нектарин.
Та рідна стежка, що веде додому,
З доріг далеких, часто, нелегких,
Не заросте бур'яном і травою -
Вона у серці й пам'яті завжди.
Той аромат, домашній, серцю рідний,
Манити буде навіть з чужини...
Барвінок, мальви, білий цвіт калини,
І ніжні незабудки у траві 
🪻
...
