Стара ворона вперто жде весни...
Така стара, з минулої епохи...
Вона пережила печать війни,
і не одну...І цвіт чортополохів.
В її крилі немає всіх пір'їн,
не раз коти і пси наздоганяли...
Та , то пусте. Повставши із руїн
вона завжди весни в житті чекала...
Із року в рік. Багато весен тих...
Квітучих, пишних, з ароматом вишні,
невпевнених, щалено-молодих,
загублених у споминах колишніх...
Стара ворона вперто жде весни...
А сніг іде. І мерзнуть кволі лапи.
І ще не скоро попливуть човни,
і ще не скоро дим втіче із хати...
Та , то пусте. Вона переживе.
І сповістить крикливе гайвороння.
На тім гіллІ' , що разом з нею жде,
і скоро брУньки випустить з просоння...
Людмила Галінська
