Початкуюча письменниця і громадська діячка Ольга Дучимінська, яка вчителювала у селі Тяпче недалеко Болехова, стає найближчою подругою Наталії Кобринської, про яку зачитаю уривки зі спогадів Дучимінської, що характеризують Кобринську як людину.
«Я впізнала Кобринську в найтяжчих хвилинах її життя. По своїй невдачі у Львові вона вернулася в тиху закутину свойого домика в Болехові дуже прибита, огірчена й пригноблена. Коли я питала людей, яка Вона є, казали: непривітна...
Як тільки я приїхала в околиці Болехова, то зараз же пішла до Неї…
До мене вийшла висока елегантно одягнена жінка. В руці тримала капелюх, бо щойно повернулася з міста. На мене зробила враження постаті з старого образу. Обкинула мене бистрим, пильним зором. Коли я сказала своє назвище, зір її злагіднів і Вона сказала:
- Я вже чула про Вас. Мені говорили, що Ви ще взимі приходили.
Гарно, що приходите познайомитися. Перед вами, молодими, багато роботи. (Вона була старша за мене більше як на З0 років)...
Знайомство з цею великою жінкою мене так схвилювало, що я всю ніч не спала. Не мала поняття, що може бути така велич духова в жінки... Своєю величчю Вона мене зовсім прибила...».
З того часу Ольга Василівна частенько навідувалася до своєї приятельки в Болехів. Часто вони проходжувалися по вулицях Болехова, потім Наталія Кобринська запрошувала її на суботи-неділі, іноді з дочкою Оксаною і обом їм власноручно вив'язувала подарунки. Разом ходили на вистави (у 1911 році приїздив навіть гуцульський театр та забави).
Бувала Наталя Кобринська в гостях у Дучимінських в селі Тяпче.
З листів Ольги Дучимінської довідуємося й про те, що й на схилі літ письменниця свято вшановувала світлу пам’ять про свою духовну наставницю Наталію Кобринську, навідувалася в Болехів. У листі з Чернівців за 24 червня 1975 року вона пише… «… Я була недавно в Болехові і мала в програмі відвідувати мою Тяпчу, де в кожній хаті мої духовні діти. Було 120 літ з дня народження Великої Кобринської. Я думала, що зроблять якийсь вечір. Я їздила в Болехів ще в 1960-му році. Читала реферат і тоді заложили при бібліотеці кімнату-музей Кобринської. Приїхала у Болехів, а вони й не думали зробити якийсь вечір! Мені так боляче було! Я ж її духовна донька, вона була матір’ю моєї молодої душі… Та людина – такий борець за права жінки. Дуже мені було боляче…».
В кінці 20-х років Ольга Дучимінська написала етюд «Сніг» з присвятою: «Пам’яті приятельки духа мого і моєї духовної неньки Наталії Кобринської в річницю її смерті», а в 1934 році видасть у Коломиї брошуру «Наталя Кобринська як феміністка».
