СПОГАДИ ДИТИНСТВА
Неначе знов поринула в дитинство,
Це фото... Скільки в ньому теплоти...
На калачі бабуся місить тісто,
Готує мама щось біля плити.
А ми малі, з сестричкою, на пічці -
То граємось, то я уроки вчу.
Коли при світлі, а коли й при свічці,
По хаті аромат йде від борщу.
Вечеряє сім'я - живі, здорові,
Ще телефонів й соцмереж нема.
І ми, бувало - босі й майже голі,
У хаті тепло, за вікном зима.
Біля плити взуття і одіж сохне -
Сніговиками з вулиці прийшли.
Згадаю і відразу в серці тьохне,
Які часи... Які часи були...
Ми так багато, в ті часи, не мали
І так багато мали водночас.
В дитинстві моє щастя заблукало,
Якби ж мені туди, хоч би на мить...
Щоб обійняти тата, діда, бабцю,
Щоб знов з сестрою грітись на печі,
Щоб влізти у свої дитячі капці
І щоб пекла бабуся калачі...
Автор :© Nezlamna Vi
