Зміни в соціальній сфері, нові соціальні відносини змінили вимоги до особистості з боку суспільства. Суспільні вимоги до особистості змінились від знань, вмінь, навичок до особистісної компетентності в різних сферах. Тому актуальним стає пошук технологій, засобів, методів соціального виховання, які забезпечували б подолання недостатнього рівня у дітей навичок соціальної взаємодії, вміння оцінювати соціальні ситуації, що змінюються, та впевнено діяти з опорою на власні знання і відносини, що в кінцевому результаті сприятиме формуванню соціального досвіду, який необхідний дитині для успішного входження в соціум .З огляду на це, освіта, шкільна зокрема, має адекватним чином реагувати на соціальні зрушення, долати інертність, гнучко адаптуватись до змін у суспільних пріоритетах. У зв’язку із зосередженням завдань сучасної школи довкола проблем соціальної адекватності та життєвої компетентності молодої людини виявляється недостатнім озброєння вихованців лише стандартною сукупністю знань, умінь, навичок. Назріла необхідність перегляду традиційної парадигми педагогічної діяльності, за якої школярі набувають досвіду суспільного життя у формі академічного учнівства з подальшою апробацією й актуалізацією його результатів у самостійному житті.
Людина формується в конкретному історичному часі та соціальному просторі, у процесі практичної діяльності й виховання. Тому особистість як соціальна індивідуальність – завжди конкретне утворення, синтез і взаємодія дуже різноманітних факторів. І особистість тим більш значуща й у найвищому ступені може називатись особистістю, чим сильніше вона акумулює соціокультурний досвід й, у свою чергу, робить індивідуальний внесок у його розвиток. Крім того, соціалізація учнів має відбуватися саме в інформаційному суспільстві - суспільстві економіки та знань ХХІ століття. Тому перед вчителем стоїть завдання підготовки учнів до життя в умовах цифрового світу.
Метою даної статті є навчання та виховання соціально активної особистості через усвідомлення нею власної значущості й цінності та необхідності участі в житті суспільства.
Підростаюче покоління виступає як суб’єкт формування власної особистості, набуває навичок, які їм потрібні для успішної діяльності в умовах конкуренції в ХХІ столітті, а саме знання та вміння володіти комп’ютерними технологіями. Дистанційне навчання ХХІ століття дає можливість кожному учню використовувати будь-який освітній простір засобами віддаленого доступу до розподілених баз даних та навчально-методичної інформації. Важливим завданням сучасного навчання є спрямованість на те, щоб готувати учнів не тільки пристосуватися до соціальних змін, але й активно освоювати їх.
Особистість людини формується та розвивається в результаті впливу багаточисленних факторів: об’єктивних і суб’єктивних, природних і суспільних, внутрішніх та зовнішніх, незалежних та залежних від волі та свідомості людей, які діють стихійно або згідно визначеної мети. Соціалізація належить до універсальних соціальних явищ, пов`язаних із становленням людини та суспільства і, отже, притаманних будь-яким культурам. Тому це поняття здатне відігравати роль загального підгрунтя для зіставлення та порівняння цих культур і країн, які їх уособлюють, а також і їхніх педагогічних систем.
Важливі теоретичні положення щодо дослідження соціалізації учнівської молоді з позицій порівняльно-педагогічного підходу містять наукові праці вітчизняних педагогів – Н.В.Абашкіної, Г.С.Єгорова, К.В.Корсака, О.І.Локшиної, О.В.Матвієнко, Б.Ф.Мельниченка, О.В.Овчарук, Л.П.Пуховської, А.А.Сбруєвої та ін.
Соціалізація - це процес формування і розвитку особистості, що відбувається під впливом виховної і навчальної діяльності. Під соціалізацією розуміється процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві. Виховання і навчання (у вузькому сенсі) - це спеціально організована діяльність з метою передачі соціального досвіду індивіду і формування у нього певних, соціально бажаних стереотипів поведінки, якостей і властивостей особистості. В процесі соціалізації бере участь все оточення дитини: сім`я, школа, однолітки, сусіди, засоби масової інформації.
Існують три середовища соціального впливу на дитину:
І. Міжособистісна взаємодія. В ході спілкування, той, хто впливає, прагне домогтися від іншого певних поступів, дає обіцянки, намагається виглядати привабливим, постачає все нову і нову інформацію, часто не залишає можливості на роздуми, вдається до позитивного підкріплення (усмішки, пестливих рухів, прояву уваги, смачної їжі).
ІІ. Спеціально створене середовище переконування. Вихователь звертається до вихованців, прагнучи переконати їх у чомусь, погодитися з його твердженням, пропозицією виконувати певну дію, в цьому разі він впливає одночасно на багатьох дітей.
ІІІ. Засоби масової інформації впливають на дитину опосередковано, проте щоденно й ефективно, створюючи привабливі образи певних цінностей - здоров'я, доброти, кмітливості, або навпаки - агресії. [1]
Школа – це заклад освіти, що забезпечує потреби громадян у загальній середній освіті, і є тим основним соціальним інститутом, який реалізує мету загальної середньої освіти, спрямовуючи свою діяльність на формування в учнів світогляду, ціннісних орієнтацій, умінь самостійно мислити, здатності до самопізнання і самореалізації у різних випадках творчої діяльності, вмінь і навичок, необхідних для життєвого і професійного вибору. [2, с.14-18]
У педагогічній науці школа розглядається як спеціально створений державний заклад, головним завданням якого є соціальне виховання дітей та молоді. В соціальній педагогіці існують два підходи щодо визначення ролі та функцій сучасної школи.
Перший підхід характеризує школу як соціальну інституцію, яка виконує такі функції: культурно-освітню, регулятивно-виховну, комунікативну, організаційно-управлінську, соціально-інтегративну, суспільно-політичну.
Інтерес до проблеми соціалізації особистості виник давно. Про це свідчать праці учених ХХ століття Л.Виготського, Л.Буєвої, І.Кона, А.Макаренка, В.Сухомлинського, Л.Рубінштейна, в яких вони вказували на взаємозалежність між умовами соціального середовища та розвитком особистості та зазначали необхідність активного опосередкування особистісного розвитку.
Першість у визначенні ролі школи як фактора соціалізації дитини належить Емілю Дюркгейму, який бачив мету виховання, що реалізується школою, у формуванні дитини як соціальної істоти, розвитку в неї тих якостей, які є необхідними як для суспільства загалом, так і для того конкретного середовища, до якого вона безпосередньо належить.[3, с.35-46]
Провідну педагогічну ідею Е.Дюркгейма його учень П.Фоконне сформулював таким чином: «Соціалізуючи, індивідуалізувати». Ця формула містила як вимогу запровадження у свідомість індивіда соціальних цінностей та норм, так і навчання його вільній, розумній і в цьому сенсі індивідуальній дії у межах соціального прийняття і бажаного. Успіх у навчанні, у творчій, спортивній та соціальній діяльності — ось джерело внутрішніх сил дитини, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання працювати над собою. В основі очікування успіху лежить прагнення здобути схвалення, відчути почуття власної гідності, самоствердитися. Очікування радості має пронизувати все життя дитини, тому головний зміст діяльності вчителя полягає в тому, щоб створити кожному вихованцеві успішне соціальне середовище, в основі якого лежить особистісно – орієнтований підхід до дитини. Вміле використання педагогічної технології створення ситуації успіху дозволяє виробити найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з труднощами.[4.- с. 25-34]
Сьогодні Інтернет міцно увійшов у наше життя. Сучасна освіта немислима без комп`ютерів та Інтернету. Більшість сучасних школярів активно використовують ІКТ. У сучасному суспільстві, при бурхливому інформаційному зростанні, стає необхідним вчитися практично все життя. Сьогодні ідея «освіта через усе життя» призводить до необхідності пошуку нових методів передачі знань і технологій навчання. Використання Інтернет технологій та дистанційного навчання відкриває нові можливості для безперервного навчання, робить навчання більш доступним.
Основною ідеєю методики дистанційного навчання є створення навчального інформаційного середовища, що включає комп'ютерні інформаційні джерела, електронні бібліотеки, відео-та аудіотеки, книги і навчальні посібники. Основною частиною такого навчального середовища є , як учні, які навчаються, так і викладачі, взаємодія яких здійснюється за допомогою сучасних телекомунікаційних засобів. Таке навчальне середовище надає унікальні можливості для отримання знань, як самостійно, так і під керівництвом викладачів. Дистанційне навчання носить більш індивідуальний характер навчання. Учень, сам визначає темп навчання, може повертатися по кілька разів до окремих тем для поглиблення матеріала.
Підхід у дистанційного навчання я вважаю полягає в наступному:
· перед початком дистанційного навчання проводить разом з психологом психологічне тестування учня для розробки індивідуального підходу до навчання ;
· навчальний матеріал представлений в структурованому вигляді, що дозволяє учневі отримати систематизовані знання з кожної теми ;
· контроль знань здійснює за допомогою повної та часткової системи тестового контролю у кожної структурної одиниці та змісту в цілому. Таким чином, вивчення предмета шкільного курсу можна використовувати школярам, які мають складності при традиційному навчанні, як своєрідного репетитора із конкретних предметів та тем.
Виконання робіт може бути як он-лайн, так і оф-лайн. Під час роботи в он-лайн учень має можливість запитати вчителя і швидко отримати відповідь або консультацію про виконання даної роботи. Під час роботи в оф-лайн учень запитує вчителя-предметника, а той відповідає під час роботи з електронним щоденником протягом доби.
Таким чином, соціально-педагогічна місія школи як традиційного соціального інституту соціалізації полягає в забезпеченні прав дитини, формуванні в неї необхідного адаптаційного потенціалу, створенні відповідних умов для її самореалізації, а також мінімізація негативних впливів соціуму на особистість шляхом використання сприятливих факторів соціального оточення.
Використання дистанційних технологій в освіті підвищує можливість варіативності способів отримання освіти, полегшує доступ до інформації вчителів та учнів, дозволяє по-новому організувати взаємодію учнів і педагогів, сприяє розвитку пізнавальної самостійності школярів.З одного боку, дистанційне навчання потребує, перш за все, жорсткої самодисципліни, самостійності і свідомості. Потрібно вміти розподіляти свій час, не відкладаючи виконання завдань до дня здачі.
З іншого боку, якщо є можливість вчитися самостійно, то треба визначитися, що важливіше - отриманий сертифікат чи здобуті знання.
Можливо, швидше осягнути науку, якщо вивчити теорію і почати застосовувати її на практиці. Удосконалення системи дистанційної освіти на Україні є особливо актуальним, оскільки віддаленість регіонів від центру при відсутності оперативного зв'язку, значно ускладнює своєчасне проходження тенденціям розвитку системи освіти.
Дистанційну форму навчання доцільно використовувати вчителям, які мають учнів з індивідуальною формою навчання, з нестандартним мисленням, допитливих і кмітливих.[5]
Висновок.
Таким чином, у дійсності, дистанційне навчання за своїми характеристиками сильно відрізняється від традиційного. Підготовка до використання дистанційних навчальних курсів повинна починатися із глибокого аналізу: цілей навчання, дидактичних можливостей нових технологій передачі навчальної інформації, вимог до технологій дистанційного навчання з погляду навчання конкретним дисциплінам.
Література:
1.Моїсеєв С.О. Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі (методичні рекомендації щодо реалізації обласної науково-методичної проблеми) / Моїсеєв С.О - [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://library.kherson.ua/socialisation/socializacija
2.Дубілка Л.Ф. Шляхи соціалізації особистості в «Школі майбутнього» /Л.Ф.Дубинка// Світ виховання . - 2011. -№5.- с.14-18.
3.Роль школи у соціалізації дітей // Класний керівник. -2012. - №15/16.- с.35-46.
4.Кравченко Т. Особливості соціального становлення молодших школярів, підлітків, старшокласників /Тамара Кравченко//Класний керівник.-2012.-№15/16.- с. 25-34.
5. Василишин В.Я. Дистанційне навчання у вищих навчальних закладах/ Василишин В.Я.- [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://www.rusnauka.com/17_PMN_2014/Pedagogica/2_170229.doc.htm