Казка для дітей
Було це чи ні, а в самому серці старого дрімучого лісу жили двоє сусідів. Один із них — кремезний, мудрий Бук, який бачив на своєму віку чимало хуртовин, а друга — молода, пишна Сосонка, що тільки-но підросла й набралася сили.
Одного осіннього ранку ліс почав готуватися до зимового сну. Вітер-пустун зривав із Бука останнє золотаве листя, і дерево тихо схиляло свої оголені гілки, засинаючи до весни. Побачила це Сосонка, розправила свої зелені голочки й почала хвастатися на весь ліс: — Поглянь на себе, Буку! — гордовито сміялася вона. — Який ти незграбний, сірий та голий. А я — поглянь, яка красуня! Моє вбрання завжди зелене, свіже й пишне. Тобі зі мною ніколи не зрівнятися!
Мудрий Бук лише тихо зітхнув у відповідь і промовчав. Тоді вередлива Сосонка вирішила зовсім затьмарити сусіда. Вона закричала в небо: — Вітре, братику! Прилети й здмухни з цього старого Бука останні листочки, щоб він мені око не муляв!
Прилетів веселий Вітер, подмухав, закружляв — і за мить Бук залишився зовсім без листя. Сосонка аж підстрибувала від радості, вихваляючись своєю вродою перед усім лісовим царством.
Бук подивився на неї з сумом і спокійно мовив: — Не хвастайся, Сосоночко. Твоя правда — у мене немає зелених голочок. Але зате мене ніхто не чіпає. Мене ніколи не зрубають заради короткої зимової краси. А от чи побачимося ми з тобою навесні, коли мої гілки знову вкриються зеленим листям?
Сосонка лише високо задерла носа: — Ха! Та хто мене знайде в такій глушині? Я росту так глибоко в лісі, що жодна людина сюди не добереться!
З цими словами вона відвернулася, а Бук заплющив очі й поринув у глибокий зимовий сон.
Минув час. Ліс засипало пухнастим білим снігом. Сосонка стояла посеред лісу, наче справжня королева в кришталевій короні. Аж раптом тишу порушив дитячий сміх і рипіння кроків по снігу. До галявини підійшов сивий дідусь із маленьким онуком.
Хлопчик зупинився, сплеснув у долоні й захоплено закричав: — Дідусю, дідусю, поглянь, яка неймовірна сосна! Вона така рівненька, така пухнаста й красива! Нумо візьмемо саме її на свято, вона так порадує вдома всіх дітей!
Сосонка злякалася, хотіла закричати, замахати гілками, але було вже пізно. Заблищала гостра пилка... Самі знаєте, яка доля чекає на лісових красунь узимку. Вона стала новорічною прикрасою, навколо неї співали пісні, але її лісове життя на цьому закінчилося.
Коли прийшла тепла весна, сонечко пригріло лісову галявину. Мудрий Бук прокинувся від зимового сну, розправив свої гілки й зашелетів ніжними, свіжими зеленими листочками. Озирнувся довкола — а поруч лише порожній пеньок, порослий мохом.
Важко зітхнув старий Бук, зашумів кроною і тихо промовив: — Ех, Сосоночко, Сосоночко гордовита... Наввипередки з вітром бігла, найвродливішою в лісі себе вважала. Де ж ти тепер? Чому не бачиш, як гарно розпускається моє листя? Я ж попереджав тебе, але ти не хотіла слухати. Краса, якою занадто хвастаються, часто приносить біду, а скромність — береже життя.
Дитяча поезія Ольги Кравченко
За мотивами народної болгарської казки і вірша Ганьо Ганєва
