Тане тиша нічна в прохолодній і чистій росі.
Перші промені сонця ласкаво поля обіймають.
Прокидаються соняхи в цій світанковій красі
і до сонця голівки свої золоті піднімають.
Вони дивляться вгору, де неба безкрая блакить,
і тепло по краплині пелюсточка кожна вбирає.
Ну а вітер грайливий тихесенько щось шепотить,
і мелодію літа між стебел з любов'ю вплітає.
Соняхові поля розлились аж до краю землі,
мов спустилися тисячі сонечок і спочивають.
Гріють крильця метелики, оси дзижчать і джмелі,
і духмяний солодкий нектар бджілки з цвіту збирають.
Ой, ці соняхи! Є в них і сила, й краса, і тепло,
а пелюсточки жовті, мов промені віри й надії.
Хай несуть вони світло у душі людські і добро,
щоб, як соняхи, квітло життя і здійснилися мрії...
✍️ Тетяна Зензерова.
28.07.2026.
