СОН
Іду я в небо рідних зустрічати.
Десь тут раює все моє село.
Стоїть обіч у вишиванці Мати,
неначе і розлуки не було.
Квітчастим листом стелить теплу хустку
до ніг моїх на вим'яте зело.
Обійми... Ненька... Ніч...
Кімната-пустка...
"Моя рідненька!" - світом понесло...
... і знов біжу... У чорнобривцях хата,
стодола, вишні, річка за селом.
І Мама тут, й сорочка пахне Татом...
І я, дурний, зламав старе весло.
... Сніги - по плечі, до воріт- тунелі,
клюють синиці сало і пшоно,
і тепла піч, і чебреці в купелі,
і тиха сповідь... Нині? Ні... давно.
Порозлітались люди і синиці.
Сніги, дороги, втрачене весло...
Як спраглий, п'ю ті спогади з криниці,
як п'яний, йду крізь райське те село.
Іду я в небо рідних зустрічати.
Десь там раює все моє село.
Стоїть обіч у вишиванці Мати,
щоб хоч у снах розлуки не було.
#тобіСвітланаСащук 2021р.
Полотно: Юрій Нагулко
