Сьогодні з Літом на побачення іду.
Давно збиралася, та все щось заважало.
Сказала собі: "Досить!" Брови підведу.
Причепурюсь. Так довго я цю мить чекала!
Смачний, вишнево-яблучний, пиріг спекла.
Насипала у склянку липового меду.
Вареннячка з малини й полуниць взяла,
ну і компот фруктовий. Це усе, що треба.
У термос налила духмяний чай
із всіх цілющих трав, що назбирала
і м'яти трішки додала, як зазвичай!
Святковий рушничок у сумочку поклала.
З чудовим настроєм лиш стала за поріг,
а Літо вже в обійми огортає,
шовкові трави стеляться до ніг,
а з верховіття пісня долітає.
Біленькі хмарки стали у танок.
Між ними сонечко промінням грає.
В траві цвіркун подав свій голосок,
а у тіньочку - вітер, крила склав, дрімає.
А я... на зустріч з Літом поспішаю,
де небо голубе з волошками злилося,
де землю квіти польові, мов килимом, встеляють,
й на хвилях золотих гойдається колосся.
І маки! В полі - маки! Як я їх люблю!
Краса і благодать! Жаданий спокій... Тиша...
В обіймах Літа відчуття, немов в раю...
Назавжди в пам'яті я зустріч цю залишу...
✍️ Тетяна Зензерова.
