Крім карпатських пастухів, весняного Миколи ніхто особливо не святкував. Тільки на Херсонщині в цей день наймали робітників («строкачів») до Покрови (14 жовтня). Але найурочистіше це свято відзначали гуцули, влаштовуючи цього дня «полонинський хід» – вигонили тварин на полонини. Про весняного Миколая фольклорні джерела приберегли чимало поетичних зразків: «До Миколи не буде літа ніколи», «Держи сіно до Миколи – не побоїшся зими ніколи», «До Миколи нема добра ніколи». Вважали, що після Миколи не можна садити баштани, бо зав’язі не буде. На Миколая не можна мочити коноплі, бо як будеш витягувати, то витягнеш утопленика. А ще, попри твердження про те, що буцімто з Миколиного дня «тепло на землю спустилося», батьки забороняли дітям купатися, «бо з чоловіка верба виросте», тобто можна простудитися й померти, і на могилі поставлять вербовий хрест. До святого Чудотворця ніхто також не ризикував сіяти гречку і стригти вівці. Про це нагадує й прислів’я: «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки».
Стрічка блогів