Сьогодні день українського намиста....-Намисто – найдавніша жіноча прикраса українок .. Дукачі, коралі, зґарди, пацьорки, силянки мають довгу історію та велику роль в культурі нашої країни. Адже це, насамперед – оберіг, захист від злих духів і недобрих людей. За намистом можна було легко визначити соціальний статус жінки. Рясне, у багато низок носили заможні панянки, найбідніші мали 2-3 низки намистин. Коралове намисто на тлі української вишиванки – це неймовірна краса і вишуканість...Зараз, повертаючись до нашої істинної історії та культури, намисто знову набирає популярності...Багатьом з нас дісталось у спадок від матусь, бабусь і тіток...Бережімо цю красу...І передаваймо своїм дітям і онукам. ПРИСКРИНОК
Велика скриня…Прискринок у скрині…
В нім зберігали всяку дрібноту…
Найпотаємніше ховали господині…
Й моя бабуня мала красоту…
У прискринку дві хусточки святкові…
Вінчальні свічі…Атласні стрічки…
Червоні…Жовті…Білі…Волошкові…
Й порожні з під парфумів пляшечки…
Порожні…Та чомусь їх залишили…
Від пахощів ще довго пахло скло…
Мабуть, сукна, щоби комахи не точили…
Все найцінніше в прискринку було….
Там зберігалося коралове намисто…
Важке…Холодне…Гарне…Ряд у ряд…
Бабуня в ньому виглядала урочисто…
Рясна спідниця і сорочка…Весь наряд…
У тому строї гарна, як панянка…
У міру статна…Хустка в тороки…
Сорочка домоткана – вишиванка…
Не виглядала на свої роки…
Не бабця…А розквітла молодиця…
Та їй тоді ще й 40 не було…
Блакитноока, гарна, білолиця…
Пісень співала на усе село…
Дід їй: « Мовчи…-Бо проспіваєш долю»
Вона йому: «- Не говори дурниць»
І все співала про Шевченкову тополю…
Під час оденок і зимових вечорниць…
Співала…Витягала тонкий голос…
Без фальші…Гарно…Вистачало хисту…
Коса русява, мов пшеничний колос…
На шиї й грудях вогняне намисто…
Воно від подиху і співу вигравало…
Доповнювало всю її красу…
Чарівну магію червоного коралу…
Я в пам’яті крізь всі роки несу…
Велика скриня…Прискринок у скрині…
Давно пішла бабуня за межу…
Дві хусточки...Стрічки червоні й сині.. Я спогадами в серці бережу...
