Сніжинка тане знову в мене на щоці,
Відходить в безвість краплею жалю,
Відчутна ніжністю твоєю на руці,
Торкнувся, мов почув твоє «люблю».
Підносить в небо дивне відчуття,
Його вдихаю, мрію в нім про тебе.
Мене наповнює собою забуття,
І відчувається у тілі ніжний трепіт.
Спинюсь-візьму в цей час на місці,
Завмру у радощах, без зайвих слів,
Мов жду якоїсь благовісті
З світів далеких і чужих країв.
…Сніг лягатиме стишено далі на вії,
Та картина не буде для серця сумна.
Я порину думками в усі свої мрії
Й малюватиму подихом любе ім’я…
© Сергій Ущапівський
