У самому центрі густого зеленого лісу знаходилась велика сонячна галявина. Посеред неї ріс старий розлогий дуб, який бачив уже не одне покоління лісових мешканців. Саме під цим дубом одного теплого дня зчинилася неймовірна суперечка. Звірята ніяк не могли вирішити, що ж має найкращий смак у світі.
— Ой, та про що тут думати! — вигукнув сірий зайчик, потішно ворушачи довгими вушками. — Найкращий смак — це солодка, соковита й хрустка морквиночка! Оце справжні ласощі!
Руда білочка, яка сиділа на нижній гілці дуба, незадоволено блимнула круглими очима, крутнула пухнастим хвостом і заперечила: — Нічого ти не тямиш, зайчику! Краще за все — це стигла смолиста шишка та лісовий горіх, який так приємно розгризати взимку!
Раптом кущі затріщали, і на галявину тупнуло велике кудлате ведмежа. Воно підняло лапи вгору і стало голосно, але зовсім не страшно, гарчати: — Не сваріться! Ви всі не праві! Найкращий за все на світі — солодкий, запашний мед! Його можна їсти цілими жменями!
Звірята почали сперечатися ще голосніше. Кожен доводив своє, аж поки з дупла старого дуба не почулося поважне: «Гу-гу-у…» То прокинулася мудра сова. Вона поправила крилом свої уявні окуляри, подивилася на галасливу компанію і тихо, але впевнено сказала: — Найкращий смак на світі — це смак затишку у рідній оселі.
Звірята вмить затихли. Вони здивовано перезирнулися, а потім хором стали питати: — Дива якісь! Хіба затишок має смак? Його ж не можна покласти до рота!
Сова лагідно посміхнулася і почала питати їх по черзі: — А ти скажи мені, Мишко, чим пахне і який смак має твоє маленьке мишенятко, коли ти ввечері заколисуєш його у ліжечку з великою любов'ю? Мишка замріяно закрила очі й прошепотіла: — Воно смакує наче тепле парне молочко і найсолодший у світі сон…
— А ти, їжачку, — вела далі сова, — який смак у твого спокою, коли твоя комірка повна грибів та ягід, а на зиму є великі запаси? — О, це смак стиглих яблук і сонячного тепла, що гріє душу, коли надворі йде дощ, — задоволено пихнув їжачок.
— Лиско, а який смак має твоя тепла нірка взимку, коли лютує завірюха? — запитала сова руду лисичку, що якраз підійшла на галявину. — Смак гарячого чаю з липового цвіту і м'якого моху, — відповіла лисиця.
Тоді кудлате ведмежа опустило лапи, почухало за вушком і ніяково сказало: — Сова права… Найкращий смак — це справді смак затишку, спокою і любові у рідній оселі. Це почуття нас усіх єднає, робить щасливими і добрими. А смаки до їжі… що ж, вони у всіх нас просто різні.
Звірята посміхнулися одне одному, перестали сперечатися, обійнялися і зрозуміли, що немає нічого кращого, ніж смак миру і тепла рідної оселі.
Дитяча поезія Ольги Кравченко
