11 липня за християнська церква вшановує пам'ять рівноапостольної княгині Ольги.
Літописець Нестор так пише про неї у "Повісті минулих літ": "Ся [Ольга] була передвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і яко зірниця перед світом".
Ольга сформувала структуру управління і систему збору данини. Для цього встановила погости - державно-господарські осередки, де княжі люди управляли, чинили суд і збирали данину. Також визначила ловища для полювання та земельні угіддя для землеробства, поставивши на них знаки княжої влади. Чітко визначила обсяги і форми данини. Це сприяло ладу і спокою в державі, благополуччю громадян і злагоді між підданими, а внутрішній мир дав змогу зосередитися на вирішенні зовнішніх проблеми.
З честю і гідністю представляла державу перед світом, адже під час візиту до Константинополя її делегація налічувала більше сотні осіб, а з охороною і обслуговуванням - понад півтори тисячі, чим підкреслила велич Русі-України. Пишність імператорського палацу сприймала спокійно, не вклонялася правителю, як підлегла, а як ввічлива. Коли київську делегацію затримали у гавані, вона вчинила грекам у Києві так само.
Терпляча матір щиро сприймала свого сина-язичника, сумлінно вела за нього державні справи, поки він був у походах.
Налагодила відносини з християнськими правителями західних держав, зокрема з німецьким імператором.
Збудувала дерев'яну церкву Софії - Божої мудрості, де через кілька десятиліть її правнук Ярослав Мудрий збудує кам'яний Софійський собор.
Анонім кінця XVII ст. у творі "Житіє Ольги" писав про її хрещення: "І святий патріарх благословив її, і молився за неї, і дав їй чесного хреста (цей святий хрест мав такий напис: "Хай обновиться Руська земля до Бога святим хрещенням". Цей святий хрест великий князь Ярослав Володимирович, правнук її, заснувавши церкву св. Софії в Києві, поставив у вівтарі).
Останки бабусі-християнки переніс у Десятинну церкву князь Володимир Великий.
Монах Києво-Печерської лаври Яків Мніх про неї писав: "Блаженна княгиня руська Ольга після смерті чоловіка свогоІгоря, князя руського, освячена була Божою благодаттю і серцем сприйняла Божу благодать... Іде до землі грецької, в Царгород, де царі-християни і християнство утвердилося, і, прийшовши, просить хрещення... Почала жити за Ісусом Христом, ... голих одягаючи, жадаючих напуваючи, прочан пригощаючи, і убогу, і вдовицю, і сиріт всіх милуючи і всяку потребу даючи з тихістю і любов'ю серця"
Про мощі княгині Дмитро Туптало у Четьїх Мінеях пише: "Багато-бо зцілень на всілякі недуги від чесних мощей подавалося. Було над її гробом віконцем стіні церковній. І коли хтось із безсумнівною вірою приходив до святих її мощей, то віконце те само відчинялося, і можна побачити мощі, від яких виходило якесь дивне сяйво. І якою недугою був одержимий той, хто мав віру, зразу отримував здоров'я. А хто приходив з маловірством, не відчинялося йому віконце ані святих мощей бачити не можна було".
Пропоную також цікаві завдання про княгиню Ольгу
Заповнити пропуски https://learningapps.org/26009526
Кросворд про життя княгині https://learningapps.org/display?v=pmssvakvj20
Кросворд про політичну діяльність князів Ігоря та Ольги https://learningapps.org/30988859
Шаблон фейсбук-сторінки про діяльність княгині Ольги https://drive.google.com/file/d/1G1FusVYOH5PbLgvDrlaXPgqVISTLInp9/view?usp=drivesdk
❗Варто також згадати інших славетних жінок України, що були носійками цього імені.
Ольга Рошкевич - донька священика села Лолин на Івано-Франківщині, перше і найсильніше кохання Івана Франка. Саме про неї у вірші "Тричі являлася мені любов" поет написав "Одна несмілива, як лілея біла...". Їхні стосунки розвивалися, і справа йшла до весілля, однак батько заборонив їм будь-які відносини через арешт Франка. Дівчина вважала, що Іван Якович не проявив наполегливості і образилася, навіть не попрощалася на похороні з ним.
А ось Ольга Хоружинська - дворянка козацького походження, стала дружиною Каменяра. Заради коханого Ольга навчалася навіть приготування багатьох галицьких страв, зокрема коптити м'ясо, що було традиційним у родині поета на Великдень і Зелені свята. А під час чаювання не рідко вкладала у чашку сушену гілочку вишні чи смородинові листочки. Варто й підкреслити м'якосердний характер Ольги, адже купуючи в селян суниці, вона могла заплатити вдвічі дорожче з жалю до людей, хоч дехто й вважав це марнотратством.
Цікавий випадок є у житті Ольги Рошкевич, де вона мала можливість зустрітися з літературною діячкою Ольгою Кобилянською. Як відомо, Кобилянська твір "Людина" спершу написала німецькою мовою. Ольга Рошкевич переклала на українську мову під назвою "Вона вийшла заміж", однак лише за четвертим разом твір був опублікований під сучасною назвою.
Один заможний землевласник після опублікування Ольгою Кобилянською повісті "Земля" запропонував їй руку і серце, кажучи їй, що жінка, яка так глибоко відчуває людські трагедії, зуміє глибоко любити. Письменниця відповіла, що не зможе любити тих, хто загарбав собі селянську землю.
Про зовнішність Кобилянської на схилі літ говорили, що була вона середнього росту, одягалася охайно, гармонійно, строго і не за модою. Її мова була м'яка і притишена. Очі темно-карі, світилися вологим, променистим блиском, де відбивалася свіжість травневої роси.
Ольга Басараб - видатна громадсько-політична діячка Галичини.
Родом з Рогатинщини, ще під час навчання створювала перші дівочі дружини Пласту.
Одна із засновниць першої жіночої чети Легіону УСС.
В роки Першої світової війни займалася доброчинністю, за що й була відзначена організацією Міжнародного Червоного Хреста, адже працювала в Комітеті допомоги пораненим і полоненим у Відні та Комітеті допомоги цивільному населенню. Не стояла осторонь і просвітницької роботи.
У Львові організувала Головну управу Союзу українок
Закатована 1924 р. під час допиту у звинуваченні приналежності до Української військової організації.
