Матроніми у моїй родині
Моя дитина взяла моє ім'я собі «по батькові». Я опублікувала про це допис у ФБ і хочу поділитися думками щодо деяких коментарів, бо бачу, що чоловіки часто плутають питання можливостей з рівними правами.
Тож, почну буквально з того, що пояснюватиму базову річ: фемінізм — це про рівні права та свободи, а не наратив «пісяти навстоячки», чи «сидіти на шахті тягаючи бутлі по 20 літрів».
Фізична сила
Моя поширена відповідь: «а скільки потрібно чоловіків, щоб виносити дитину? Потрібна одна жінка!». Питання не про рівні можливості, щоб носити бутлі — питання у рівності права між жінкою та чоловіком, однаковий рівень поваги не зважаючи на різний рівень можливостей.
Мій чоловік поважає мене, за десять років життя разом я ніколи не порушувала питання рівності прав. Обов'язки в нас розподілені по можливостях кожного. Ми спільно створюємо Всеосвіту і не зважаючи на його більш глибокі компетентності в створенні освітніх ресурсів я жодного разу не стикалася з питанням нерівності в роботі. Він особисто завжди представляє мене як головну людину, яка остаточно приймає рішення. Це, звичайно, дуже мотивує та додає впевненості, а ще зміцнює позиції в колективі.
Не Лесевич або Лесійович
Не Лесевич, Лесійович — а Лесіївна. По чоловічому має бути Лесевич. Я можу помилятися, прошу допомогу філологів, проте ніби, як саме літера «Ї» формує в цьому випадку матронім.
Шкода, що раніше матроніми потрібно було або заслужити досягненням матері, або це було навпаки позором, бо позашлюбна дитина.
З освітою, але не розумні
Таких коментарів багато. Люди ладні вмерти, лише б не віддавати рівні права жінкам. Я щиро здивована, що досі така нерівність у свідомості людей, ніби це злочин, свідомо обрати ім'я «по батькові» матері.
Її батько поряд
Її батько той, що виховав її протягом десяти останніх років і саме він її підтримав у рішенні змінити повністю ПІБ. У неї найкращий батько, він просто фантастичний чоловік, він найкращий приклад для наших дітей. Іван виховував з неї сильну впевнену в собі особистість яка має самостійно будувати своє життя незалежно від думки інших. Вона знає, що має право приймати рішення і нести відповідальність.
Вона сама змінювала свої паспортні дані і інші документи. Ми в цьому процесі не брали участь. Я навіть не знаю, які там були процедури.
Біологічний батько Станіслави виявися класичним середньостатистичних посереднім чоловіком, який на відмінну від доньки не знає, що таке відповідальність. Я сама пішла від нього і в результаті це стало прикладом для моєї доньки, як має чинити жінка, коли її права у сім'ї порушуються.
Мій чоловік освічений
Безумовно, в родині має бути повага між всіма членами родини! Ані жінка, ані чоловік не мають право бути булерами! Фемінізм не про те, щоб жінка головувала, чи поводила себе зверхньо, бо чомусь, коли чоловіки коментують фемінізм, вже дуже переймаються, що жінки це роблять з метою цькування чоловіків.
В нашій родині чоловік головний. Його слово ЗАКОН! Коли це «головний» стало означати «прояв сили»? Я поважаю свого чоловіка ще й за те, що ніколи не забороняє мені говорити те, що я думаю. А я думаю, що ображати феміністок — це прояв слабкості та страху. Агресивний чоловік — ганьба його матері! Звідки такі беруться? Матері, варто краще виховувати таких хлопчиків, бо до кінця життя матимете мороку, а не сина.
Церква
Тема релігії для мене взагалі дуже особлива. Я не погоджуюся категорично з думкаю, що в біблії поважали жінок, чи Ісус революційно ставився до жінок. Не «революційна», а базовий прояв поваги. Не пам'ятаю, щоб Ісус вів проповіді на пагорбах про важливу роль жінки у суспільстві. Не пам'ятаю, щоб жінка була його апостолом, що б поклало початок жінки в церкві. Я також не пам'ятаю, що Ісус говорив про свою матір, вона стала відомою тільки в контексті його народження, а не як особистість.
Я також не пам'ятаю, щоб в Старому Заповіті (та й в Новому) до жінки ставилися з повагою, здебільшого жінка була «розмінною монетою», коли її віддавали як товар, викуп, забаву. Жінка в Біблії завжди була і є просто елементом продовження чоловічого роду. Тож, треба прийняти цей факт і нарешті змиритися. Це не робить Бога поганим, проте це факт, тему якого варто порушувати аби змінити ставлення церкви до ролі жінки в суспільстві.
Я щиро радію, що вчинок Станіслави так позитивно вплинув на обговорення щодо матроніму. Чоловікам варто вкотре замислитися, а чи не є їх «сперма» не достатнім аргументом для використання протягом життя чоловічого «по батькові».
