Схема самоаналізу уроку

ЗМІСТОВНА СХЕМА САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

І. Чи відповідає мій урок програмі?

2. Чи правильно мною були визначені і розв'язані на уроці на­вчальні, виховні і розвиваючі завдання?

3. Чи оптимально було визначено зміст уроку, чи відповідає він завданням?

4. Що було основним, найсуттєвішим на уроці? Чи зумів я акцен­тувати увагу учнів на його вивченні?

5. Чи вдало визначена структура уроку? Чи була організована на уроці робота із формування основних умінь, навичок, інтересів учнів? Як здійснювались внутрішньо предметний і міжпредметний зв'язки?

6. Які методи і засоби навчання були використані на уроці? Чи були вдалими вибір і поєднання?

7. Які форми навчання (масові, групові, індивідуальні) домінували на уроці? Чи були вдалими Їх вибір і поєднання?

8. Чи об'єктивно і відповідно до норм оцінені мною знання учнів?

9. Чи правильно здійснювався на уроці інструктаж, визначалися об­сяг і складність домашнього завдання? Чи було воно диференційованим?

10. Що було зайвим у моїй діяльності і в діях учнів?

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЮ ЩОДО

САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

В основних напрямках реформи загальноосвітньої та професій­ної шкіл зазначається, що людина повинна виховуватись у нас не просто носієм певної суми знань, а насамперед, як громадянин су­спільства, з притаманними йому переконаннями, мораллю, інтере­сами, високою культурою праці і поведінки.

У закладі освіти урок надійно посів місце основної організаційної форми навчання, де реалізуються його глобальні мета, цілі й завдання ­ всебічного розвитку особистості, формування її інтелектуальних можливостей, здійснення виховання.

Урок можна вважати ефективним, якщо на ньому забезпечується оптимальний зв'язок усього комплексу навчально-виховних цілей, якщо увага і мислення учнів концентруються на основних, провідних ідеях і поняттях теми, що вивчається, пробуджуються і розвивають­ся навчальні процеси, формуються потреби учнів у знаннях.

Усі ці вимоги до сучасного уроку мотивовані науковою сучас­ною педагогікою. Але всі вони здійснені без творчого ставлення вчителя до організації навчання, без його майстерності. Майстерність учителя багато в чому залежить від уміння аналізувати свої та чужі помилки.

Аналізувати урок потрібно під кутом зору певної педагогічної концепції.

З точки зору оптимізації навчально-виховного процесу можна здійснювати самоаналіз за такою схемою:

1. Які види змісту освіти передбачені навчальним планом уроку?

2. Чи відповідали методи і прийоми навчання видам змісту і на­вчальному матеріалу?

3. Рівні знань учнів перед уроком.

4. Якого рівня знань досягнуто в результаті уроку?

5. Ступінь усвідомлення знань учнями.

6. Доцільність використання наочності і технічних засобів навчання.

7. Чи був на уроці необхідний емоційний клімат?

8. Чи була на уроці внутрішня логічна єдність?

9. Як реалізована виховна мета уроку?

Примітка.

Зміст освіти складається з:

- наукових знань (факти, закони, теорії);

- прикладних знань;

- оцінювальних і методичних знань;

-логічних, історичних, філософських знань.

Рівні засвоєння знань:

1. Рівень усвідомленого сприймання і запам'ятовування. Він про­являється у відтворенні засвоєного.

2. Рівень застосування знань і вмінь за засвоєним зразком, тобто у знайомій ситуації.

3. Рівень застосування знань і вмінь у новій ситуації. Тобто їх творче застосування.

Необхідно прагнути того, щоб учні досягли засвоєння основних знань і вмінь на третьому, тобто творчому рівні.

Учителям слід пам'ятати, що методи навчання не можуть бути поганими чи хорошими, сучасними чи застарілими, вони можуть лише відповідати тим цілям, для досягнення яких вони застосовувалися.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УРОКУ

1. Загальна психологічна спрямованість уроку:

- мотивація діяльності вчителя й учнів на уроці (за обов'язком, за інтересом, за традицією спільної діяльності...);

- інтерес учителя й учня до уроку (до змісту, методів і форм).

2. Реалізація ідей розвиваючого навчання:

- як здійснювалась робота щодо формування активності, само­стійності й творчості;

- які засоби використовував учитель для постійного переходу від навчання до самонавчання.

3. Організація пізнавальної діяльності на уроці:

- чи були установки на сприймання, запам'ятовування і розду­ми (що сприйняти, що завчити, що обговорити);

- як учитель домагався цілісного й свідомого, осмисленого сприйняття навчального матеріалу (поставив мету, спрямував усві­домленість в одне русло, застосував цілісний підхід, наочність, об­разність тощо);

- як організував увагу (як спрямовував, як переключав, що робив під час відволікання, як домагався стійкості);

- як розвивав пам'ять дітей (які види діяльності організовував, як націлював на запам'ятовування, збереження і відтворення, як добирав інформацію для запам'ятовування, скільки і як повторю­вав, як перевіряв);

- як розвивав мислення учнів, використовуючи порівняння, зіставлення, аналіз, синтез, класифікацію, систематизацію, генера­лізацію;

- як працював із поняттями, аргументами;

- як розвивав творчу уяву.

4. Формування вмінь і навичок дітей:

- як формував загально навчальні вміння й навички;

- як вироблялися спеціальні вміння й навички;

- які практикував види вправ і як вони сприяли тренуванню умінь і навичок;

- яку роль відіграють вказівки, інструкції, алгоритми, зразки під час формування вмінь і навичок;

- чи раціонально використав час для формування вмінь і навичок

5. Розвиток емоційно-вольової сфери учнів:

- які емоції дітей переважають на уроці;

- які засоби корекції емоцій використав учитель на уроці;

- чи враховує педагог на уроці індивідуальні особливості й стан дитини;

- що робить для активізації вольової сфери у дітей;

- чи помічає учнів з агресивним і депресивним станом.

•6. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці:

- яке творче самопочуття вчителя на уроці;

- який контакт з учнями;

- як реагує вчитель на аналіз уроку.

СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УРОКУ

1. Які форми співпраці вчитель використовує на уроці.

2. Які стосунки між педагогом і учнями на уроці (доброзичливі, натягнуті, напружені, врівноважені, штучні, стримані, непевні, аг­ресивні, депресивні тощо);

3. Як виконують учні доручення або вказівки вчителя (нервово, спокійно, щиро, насильно, байдуже, ввічливо-коректно);

4. Як спілкуються діти між собою на уроці. Чи допомагають один одному. Чи захищають один одного.

5. Хто з дітей займається випереджувальним навчанням. Що ви­вчив наперед. Яку мету під час цього прагне досягти.

6. Що особливо сподобалось учням на уроці. Яку б вони поста­вили йому оцінку, якби оцінювали за 10-бальною системою.

7. Чи дістали діти задоволення від уроку. А від чого вони із задо­воленням відмовилися б.

8. Який педагогічний такт учителя. Чи завжди педагог на уроці ввічливий, тактовний, доброзичливий. Якщо не завжди, то чому.

9. Як інакше хотіли б учні побудувати урок і стосунки з учителем.

10. Які скарги має вчитель на учнів. Що хотів би змінити у сто­сунках із дітьми.

АНАЛІЗ УРОКУ З ПОЗИЦІЙ ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ

Мета (щодо оволодіння вміннями).

Структура (співвідношення частин).

Інструктування (орієнтовна основа дій).

Постановка мети.

Пояснення теоретичного блоку.

Перевірка готовності.

Практична робота.

Організація початку і кінця.

Диференційований та індивідуальний підходи. Самостійність.

Поточний контроль і самоконтроль.

Робоче місце.

Підготовка результатів.

Аналіз результатів.

Ступінь виконання роботи.

Підсумковий контроль (аналіз роботи).

Дотримання нормативних умов.

Узагальнення, підбиття підсумків.

АНАЛІЗ УРОКУ З ПОЗИЦІЙ РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Розвивальна мета.

Методи і прийоми.

Проблемні, дослідницькі, творчі, діалогічні, колективні, ігрові.

Формування знань, умінь, навичок.

Поняття, змістове узагальнення, робота зони найближчого роз­витку, від абстрактного до конкретного, укрупнення дидактичних одиниць, підвищений темп, орієнтовна основа дій.

Формування способів розумових дій.

Доцільна навчальна діяльність, узагальнення, класифікація, су­дження, висновки, аналіз, синтез, формування само організаційних ме­ханізмів особистості, творчість, пізнавальна мотивація, вольова моти­вація, самонавчання, самоствердження (Я-концепція), саморегуляція.

Принцип обліку індивідуальних особливостей. Індивідуальний підхід.

Рівнева диференціація.

Інші якості особистості.

АНАЛІЗ ВИХОВНИХ АСПЕКТІВ УРОКУ

Світоглядний напрямок

Особистість учителя (приклад), оптимізм, стосунки з людьми, ставлення до речей, до довкілля.

Навчальна праця на уроці.

Робоче місце, планування, активність, самостійність, повага до істини, старанність.

Виховання дисципліни.

Виховання учнів, дотримання порядку, відповідальність, уміння слухати, вимоги на уроці, тактовність, аргументованість. Вимоги, які ґрунтуються на: довірі, успіхові, інтересах.

Особистий підхід на уроці.

Педагогічна любов, розуміння дітей, допомога дітей, оцінюван­ня дітей.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

1. Мета уроку визначена (чітко, конкретно, дидактично правиль­но, недостатньо чітко, неконкретно, дидактично виправдано).

2. Види (етапи) мовної діяльності (взаємопов'язані, недостатньо логічно послідовно, не послідовно, обумовлені темою і метою уроку, не обумовлені змістом уроку та поставленим дидактичним зав­данням).

3. Використані методи роботи (ефективні, малоефективні, неефек­тивні, передбачають ознайомлюючий, стандартизуючий, варіант­ний, комбінований характер мовної діяльності школярів).

4. Прийоми (вступу, активізації, практичного застосування фо­нетичного, лексичного, граматичного матеріалу, різноманітні, доцільні, стимулюючі активну пізнавальну мовну діяльність учнів, одноманітні, доцільні, нестимулюючі).

5. Учитель застосував (хорові, парні, індивідуальні, комбіно­вані форми роботи, які сприяли, не сприяли формуванню мовнихумінь і навичок).

6. Використання аудіовізуальних способів навчання (магнітофон, програвач, діафільми, епідіаскоп, кінофільм, таблиці, картини і т.д.).

7. Зворотний зв'язок (достатній, достатній частково, незадовіль­нии).

8. Темп уроку (високий, уповільнений). Мовною практикою охоп­лені (всі учні класу, більша частина, менша, окремі учні).

9. Мовна діяльність школяра (повністю, частково) спрямована на (формування, активізацію, автоматизацію) умінь та навичок (ви­мови, аудіювання, діалогічного мовлення, монологічного, читан­ня) (відповідає, частково відповідає, не відповідає визначеній метіуроку).

10. Мовлення учнів має (рецептивний, репродуктивний, умовно­продуктивний, продуктивний характер), комунікативне (повністю, частково) обумовлене, необумовлене.

11. Учні оперують (фонетичним, лексичним, граматичним) мате­ріалом на рівні (слова, речення, репліки, зв'язного висловлювання) з використанням (без використання) навчальної опори (логічних: аналогій, алгоритмів, схем, таблиць; зорових, складових і слухозо­рових: картин, ілюстрацій, озвучень картини та діафільмів і т.д.).

12. Учні проявили (стійкі, слабкі, незадовільні) уміння і навички під час оперу вання лексичними одиницями, граматичними структу­рами в (алогічних, відмінних) ситуаціях усного спілкування, читан­ня (про себе, вголос, синтетичного, аналітичного).

13. Типовими недоліками в мовній підготовці школярів є (недо­сконала вимова, відсутність фонематичного слуху, мовної інтуїції, обмежений лексичний запас, незнання або недостатнє усвідомлення граматичних структур, недостатні навички самостійного мовлення без використання навчальних опор, невміння користуватися стиму­люючими до розмови репліками, уповільнена мовна реакція і т.д.).

14. Інтерес учнів до вивчення іноземної мови (великий, значний, незначний, відсутній).

15. Урок проведений на високому, невисокому, незадовільному (науковому рівні); методично: грамотно, недостатньо грамотно, не­задовільно).

Вчителю потрібно:

. дотримуватись вимог програми;

. ознайомитись із рекомендаціями інструктивно-методичних ма­теріалів і методичних посібників із питань;

. вивчити досвід розв'язання таких методичних проблем у прак­тиці роботи вчителів;

. звернути увагу на підготовку учнів до уроку, наявність у них підручників, словників, зошитів, організація гуртових і парних видів роботи, чіткість і лаконічність формування завдань учням, естетич­ний вигляд наочних посібників та ін.;

. відвідати уроки вчителів у класах;

. поглиблено самостійно вивчити тему (проблему).

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ МА ТЕМАТИКИ

1. Підготовка учителя до уроку (записи на дошці, обладнання,таблиці).

2. Обладнання робочого місця школяра (чи є все необхідне для уроку), підготовка учнів до уроку.

3. Чи правильно визначені вчителем навчальні, виховні, розви­ваючі цілі? Які конкретно навчально-пізнавальні завдання ставивучитель перед учнями на уроці? Чи досягнув учитель мети на уроці?

4. Відповідність змісту уроку програмі. Місце серед інших уроків щодо вивчення всієї теми.

5. Виконання основних принципів дидактики (науковість, на­очність, доступність, єдність теорії з практикою).

6. Як визначено структуру уроку, види, прийоми і методи робо­ти відповідно до мети, змісту уроку і рівня підготовленості учнівкласу?

7. Як здійснювався диференційований підхід у навчанні шко­лярів? Попередження неуспішності учнів.

8. НОП на уроці, раціональне використання часу на уроці.

9. Контроль за знаннями учнів. Форми контролю. Види опиту­вання. Об'єктивність оцінювання.

10. Способи розвитку розумової діяльності школярів.

11. Система повторення.

12. Види перевірки домашнього завдання.

13. Усвідомлення у засвоєнні учнями правил, математичних по­нять, математичної символіки.

14. Розвиток математичної мови.

15. Як розв'язувалося завдання - озброїти учнів методами са­мостійної роботи (проведення спеціальних індивідуальних завдань, самостійна робота з підручником, літературою, навчаючих само­ стійних робіт)?

16. Прищеплювання інтересу до предмета.

17. Міжпредметні зв'язки.

18. Спілкування вчителя з учнями (такт, вміння володіти класом, бажання допомогти учневі).

19. Домашні завдання (рівень, обсяг, інструктаж, врахування індивідуальних можливостей).

20. Підбиття підсумку уроку.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ БІОЛОГІЇ

I. Чи правильно визначена мета уроку.

- Які нові питання, закони передбачається вивчити.

- Як розкриваються навчальні й виховні завдання уроку.

- Який навчальний матеріал планується повторити.

- Які поняття формуються, які закріплюються відповідно до програми.

ІІ. Доцільність розподілу навчального часу на певні етапи уро­ку, чи відповідає хід уроку наміченому плану.

Ш. Зміст уроку:

1. Відповідність змісту уроку програмі.

2. Наукова спрямованість уроку.

3. Уміння вчителя виділити основне в навчальному матеріалі, не перевантажувати урок другорядним матеріалом.

4. Дотримання принципу науковості та доступності.

5. Наочність (таблиці, гербарії, моделі, колекції, живі об'єкти,ТЗН).

6. Використання на уроках результатів робіт учнів, отриманих на інших видах навчальної діяльності (вдома, на екскурсіях, у ку­точках живої природи та ін.).

7. Практичні роботи з натуральними об'єктами:

- розпізнання;

- спостереження;

- визначення;

- зіставлення;

- короткочасний експеримент (якшо він є на уроці).

8. Опора на раніше вивчене.

9. Зв'язок теорії з практикою.

10. Ознайомлення учнів з екологічними проблемами.

11. Наступність у вивченні матеріалу.

12. Ступінь самостійної навчальної діяльності учнів:

- самостійність суджень;

- усвідомленість запам'ятовування;

- вміння використовувати наявні знання;

- закріплення (застосування знань у нестандартних ситуаціях, робота з підручником, обrpунтованість відповідей).

13. Диференціація навчання.

14. Контроль та оцінювання.

15. Домашні завдання (обсяг, посильність, інструктаж). 16. Реалізація завдань уроку.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ХІМІЇ

1. Чи відповідає зміст уроку поставленій меті, чи правильно дібраний матеріал для досягнення мети.

2. Чи відповідає теоретичний рівень викладу матеріалу рівню класу. Як виконується програма.

3. На якому науковому рівні викладається матеріал.

4. Чи здійснюється зв'язок із вивченим раніше. Як використову­ються міжпредметні зв'язки.

5. Добір методів та засобів викладання матеріалу (проблемно­ пошуковий, ілюстративний, евристичний тощо).

6. Застосування наочності.

7. Вимоги до хімічного експерименту:

- підготовленість та стан обладнання;

- дотримання техніки безпеки;

- уважне ставлення учнів до роботи;

- аналіз та фіксування дослідів.

8. Мова вчителя.

9. Контроль та оцінювання. Форми контролю:

- письмові;

-усні;

- самостійні і контрольні роботи.

10. Диференціація навчання.

11. Домашнє завдання. Обсяг, доступність, інструктаж із вико­нання.

12. Досягнення мети та завдань уроку.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ФІЗИКИ

І. Відповідність теми уроку програмі.

2. Відповідність змісту та структури поставленій меті.

3. Науковість викладу вчителем програмового матеріалу, його політехнічна спрямованість.

4. Здійснення зв'язку раніше вивченого матеріалу з новим (по­вторення, закріплення, узагальнення).

5. Методи та засоби передачі матеріалу, постановка демонстра­ційного експерименту, розв'язування задач.

6. Ефективність використання технічних засобів навчання.

7. Застосування наочних посібників (таблиці, схеми, плакати).

8. Використання на уроці різноманітних видів робіт та завдань,

що вимагають застосування здобутих учнями теоретичних знань.

9. Формування навичок самостійно здобувати та поглиблювати знання.

10. Здійснення диференційованого навчання.

11. Контроль за рівнем якості засвоєння учнями, цілеспрямо­ваність та планомірність його здійснення.

12. Обсяг, рівень, доступність, система перевірки домашніх завдань.

13. Зацікавленість учнів темою, змістом та методами ведення уроку.

14. Розвиток логічного мислення. Активізація розумової діяль­ності учнів.

15. Досягнення мети. цілей та завдань уроку.

АНАЛІЗ УРОКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Під час аналізу уроку зверніть увагу на таке:

І. Підготовка вчителя до уроку.

2. Місце проведення.

3. Інвентар, наочність, наявність ТЗН, картки.

4. Своєчасність початку уроку:

5. Зовнішній вигляд учителя, наявність плану уроку.

6. Зовнішній вигляд учнів.

7. Шикування, здача рапорту, привітання, постановка завдань уроку.

8. Дозування у часі частин уроку (підготовча частина - від 25 до 30 хв, заключна частина - 5 хв).

9. Мова, тон учителя, володіння правильною термінологією.

10. Фізіологічна послідовність під час виконання фізичних вправ (від легкого до складного і від складного до легкого).

11. Поведінка учнів під час уроку. Виховання свідомої дисципліни.

12. Професійно-методична підготовка вчителя.

13. Забезпечення на уроці індивідуального і диференційованого підходу до учнів (робота за картками).

14. Оцінювання знань і вмінь учнів, його об'єктивність, коменту­вання (заохочення, оголошення подяки).

Примітка. Навчальну частину уроку можна не оцінювати.

І 5. Фізичне навантаження на уроці.

16. Міжпредметні зв'язки.

Кожен урок розпочинати зі спортивних вправ. У ході уроку за­діювати теоретичні відомості. Привчити учнів до самостійних за­нять. У заключній частині уроку підбити підсумок, виставити оцін­ки, дати домашнє завдання.

Технологічна карта уроку

Навчальний предмет

Тема уроку

Мета уроку

Тип уроку ­

Завдання уроку

Школа ­

Учитель

Дата

Клас

КАРТА ОЦІНЮВАННЯ ПРОВЕДЕНОГО УРОКУ

Мета

Тема

Тип уроку

Клас

Вчитель

Висновки:

Пропозиції:

ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

В ЧОТИРИ ВАРІАНТНІЙ СИСТЕМІ ОЦІНЮВАННЯ

Рівні чотири варіантної системи:

1) високий (4 бали);

2) добрий (3 бали);

3) задовільний (2 бали);

4) недостатній (1 бал).

Вища категорія присвоюється педагогу, якщо він одержав 90-100 % від максимально можливих 40 балів, тобто >= 36 балів.

Перша - 80-90 %, >= 32 бали.

Друга - 70-80 %, >= 28 балів.

Спеціаліст - 50 '10, >= 20 балів.

Звання «вчитель-методист» (за сумою балів, як для вищої кате­горії), але за пунктами 3 і 9 показників оцінки по 4 бали.

Звання «старший учитель» - аналогічно вищій категорії, але за пунктами 3 і 9 показників оцінки мають бути 3-4 бали.