Укутай ковдрою мене!
Не хочу чуть як стогнуть вирви.
Й чекати, що усе мине,
На крайній крапці біля прірви.
Скажи мені, що це лиш сон!
Що то весняні грози чути.
Можливо дощ бере в полон
Весну, щоб міцно пригорнути.
Дай віру, що святі міста
Як Фенікс з попелу воскреснуть!
Що боротьба ця не пуста
Та час загоїть рани весни.
Що вірус зради згине геть!
Той, що у бункері сховався.
А правда — коригує смерть,
На тих, хто злочином пробрався.
Укрий покровом весь мій край!
Хай на одинці хоч поплаче.
Дощі солоні — не чіпай,
Бо гасять вогнище гаряче.
Барчук Р
