Скажи мені правду, світку.
Чи сонячно буде влітку?
Чи пташно осіннім пальтам
під срібно-громничі альти?
Чи хтось перепише долю,
змінивши замки й паролі.
Й на іншому роздоріжжі
смиренно спітніє віжжя.
Пів кроку... і мінне поле.
За плугом дзвінниця гола.
Не коні - війна і впертий.
Чом, світку, мовчиш, як мертвий ?
Чому не вдягнув свитину
на сиву, жалобну днину?
Тепер он розп'яті люди
й свинцеві седмиці в грудях.
Чи чутно тобі дитину,
чи бачно іще калину...
Вже німби земні й солоні
ночують на підвіконні.
Не правдиш до вуха, світку.
Ропою годуєш квітку.
І слиниш слова пробачень
для зречень і звинувачень.
(с) Світлана Сащук
Світлина з мережі
