Борис Пастернак народився 10 лютого 1890 року в Москві, куди його батьки за рік до цього переїхали з Одеси. Мати була ученицею видатного піаніста й композитора А. Рубінштейна. Батько, Леонід Осипович, був відомим художником. У родині панувала атмосфера культу мистецтва. Гостювали у Пастернаків відомі митці: Лев Толстой, Сергій Рахманінов, Ісаак Левітан. Маленький Борис бачив і Р.М. Рільке, який під час свого перебування у Москві (1900) гостював у Пастернаків.
Найбільшим захопленням у дитинстві для майбутнього поета була музика. Його вчитель – відомий композитор О. Скрябін – пророкував своєму учневі кар’єру музиканта європейського рівня. Проте, дізнавшись, що у нього немає абсолютного слуху, Борис Пастернак полишає музику. Музика залишиться у його віршах як безліч музичних віршових варіацій, ритмів.
Після шести років занять музикою, Пастернак починає вивчати філософію. Після закінчення у 1909 р. Московської гімназії, він вступає на філософське відділення історико-філологічного факультету. У 1912 р. він продовжує навчання у Марбургзькому університеті, який вважався центром філософської думки. Йому пропонують писати дисертацію, проте у цей час він починає писати вірші, переживши трагедію нерозділеного кохання. Поезія перемагає філософію.
Повернувшись до Москви, поет поринає у світ літератури. У 1914 р. вийшла друком його перша збірка «Близнюк у хмарах». Поет у цей час примикає до різних літературних угрупувань: «Мусагетам», «Центрифуга», «ЛЕФ». Проте, він не може писати згідно якихось правил і більше до жодних угрупувань не входить.
У 1914 р. відбулося знайомство Пастернака з Маяковським. Особистість і творчість Маяковського мала великий на Пастернака: «Мистецтво називалося трагедією. Трагедія називалася Володимир Маяковський. Назва приховувала геніально просте відкриття, що поет не автор, але – предмет лірики, що від першої особи звертається до світу».
У 1917 р. виходить друга збірка поета «Понад бар’єри», позначена впливом футуристичних пошуків.
У 1922 р. побачила світ третя збірка Пастернака «Сестра моя – життя», що принесла йому широку популярність. Для цієї збірки характерне нове бачення поетом зображуваного світу. Цвєтаєва так писала про вірші збірки: «Дія Пастернака дорівнює дії сновидіння. Ми його не розуміємо. Ми в нього потрапляємо.Під його дію потрапляємо… Ми розуміємо Пастернака так, як нас розуміють тварини». У цьому ж році він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євгеній.
У 1923 р. виходить наступна збірка «Теми і варіації», що засвідчила великий талант поета.
Рання поезія Пастернака складна, метафорична, символічна. Проте вона переповнена любов’ю до життя, краси та таємниці природи.
З кінця 1920-х рр. Пастернак переосмислює свою поезію. 1932 виходить друком збірка «Друге народження». Це дійсно було друге народження поета, який переосмислює створене раніше. Збірка засвідчує нову поетичну техніку: спрощується синтаксис, яснішою стає думка, посилюється афористичність. Вірші Пастернака стають природнішими й поступово позбуваються складної метафоричності.
У 1932 р. змінюється і особисте життя поета: він розлучається з Лур’є та одружується із Зінаїдою Нейгауз. Через п’ять років у них народиться син, названий на честь діда Леонідом.
На межу 1920-х-1930-х рр. Припадає короткий період офіційного визнання творчості Бориса Пастернака в СРСР. Він бере участь у діяльності Спілки письменників СРСР, виступає на її першому з’їзді.
У 1935 р. Пастернак заступається за арештованих чоловіка і сина Анни Ахматової. І вже у 1936 р. ставлення влади до поета різко змінюється. Поетові докоряють його світоглядом, вимагають безумовної тематичної та ідейної перебудови.
1937 р. Пастернак виявляє неабияку громадянську мужність і відмовляється підписати листа зі схваленням розстрілу Тухачевського та інших, відкрито відвідує домівку репресованого письменника Бориса Пільняка. У цей час його вірші набувають трагічного звучання. Проте така поезія радянській владі не потрібна. Пастернака перестають друкувати.
Наприкінці 1930-х років Пастернак звертається до прози та перекладів, які у 1940-х роках стають основним джерелом заробітку. Саме у цей період він створює переклади, які стали класикою: трагедії Шекспіра, «Фауст» Гете, «Марія Стюарт» Шиллера, твори Рільке, Верлена та інші.
1943 р. виходить нова збірка поета «На вранішніх потягах», куди увійшли вірші про трагедію війни. 1945 р. було надруковано ще дві книги віршів Б. Пастернака, останні на батьківщині за життя поета.
Протягом десяти років (з 1946 по 1955) Пастернак працює над романом «Лікар Живаго». Це автобіографічна оповідь про трагічну долю російської інтелігенції на тлі драматичних подій початку ХХ ст. У зошиті віршів головного героя роману Юрія Живаго Пастернак зібрав найкращі свої вірші того періоду. Саме вірші із зошита Живаго та циклу «Коли розгуляється» (1956-1959) стали своєрідним поетичним заповітом письменника.
У Радянському Союзі роман друкувати відмовились, і він побачив світ 1957 р. в Італії. А у 1958 р. «за значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману» Б. Пастернаку було присуджено Нобелівську премію з літератури.
Проте на батьківщині почалося справжнє цькування поета. Пастернака виключили із спілки письменників, по всій країні були організовані мітинги і збори робітників, колгоспників, працівників вищих навчальних закладів, де вимагали суворо покарати письменника, позбавити його громадянства, вислати із країни. Аби захистити близьких людей, Пастернак відмовляється від Нобелівської премії.
Цькування призводять до тяжкої хвороби поета. 1959 р. у Англії надруковано його вірш «Нобелівська премія», де зображена вся трагедія почуттів поета.
За цей вірш 70-річного поета викликали до Генеральної прокуратури СРСР і звинуватили у державній зраді.
А 30 травня 1960 р. поет помер на дачі під Москвою. На похорони поета, не дивлячись на опалу, прийшли сотні людей.
