ШЕВЧЕНКІВ ДЕНЬ
9 Березня – особливий день для нас. Він подарував Україні духовного лідера, який крізь роки надихає своїми творами літератури та образотворчого мистецтва. Тарас Григорович залишив багатий спадок. Говорячи з нами через свої віршовані рядки та картини, Шевченко ділиться своїм баченням світу, де Україна має бути вільною. Його слова зберігають актуальність і кожен знаходить в його творчості щось близьке для себе.
З нагоди відзначення ШЕВЧЕНКОВОГО ДНЯ цього року студенти відділення «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація» підготували роботи, присвячені творчості великого поета та художника. Вони виконані у різних графічних техніках з використанням акварелі, гуаші, гелієвої ручки та комп’ютерної графіки; традиційній техніці декоративно-прикладного мистецтва з застосуванням ниток та тканини (мотанка). Сюжети обирались з різних творів Шевченка. Роботи вийшли різноманітні та цікаві – за що велика вдячність усім, хто взяв участь. Зберігаючи історичну пам’ять та вшановуючи діячів, що зробили всій внесок в формування нас як нації, ми продовжуємо життя нашого народу й впевнено йдемо до ШЕРЕМОГИ.
Підготували: Тонконог С.О., Скляренко З.В.
«НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА...»
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!..
ДО ОСНОВ'ЯНЕНКА
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
КАТЕРИНА
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...
КАТЕРИНА
Тільки сина пригортає,
Цілує та плаче.
А воно, як янгелятко,
Нічого не знає,
Маленькими ручицями
Пазухи шукає.
КАТЕРИНА
Спочивають добрі люде,
Що кого втомило:
Кого — щастя, кого — сльози,
Все нічка покрила.
КАТЕРИНА
..Чого ж утікаєш?
Хіба забув Катерину?
Хіба не пізнаєш?
Подивися, мій голубе,
Подивись на мене —
Я Катруся твоя люба.
Нащо рвеш стремена?
КАТЕРИНА
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
КНЯЖНА
Гуляє князь, гуляють гості;
І покотились на помості...
А завтра знову ожива,
І знову п’є, і знов гуляє,
І так за днями день минає,
Мужицькі душі аж пищать.
ТОПОЛЯ
Отак тая чорнобрива
Плакала, співала...
І на диво серед поля
Тополею стала.
УТОПЛЕНА
Мати дивиться на неї,
Од злості німіє;
То жовтіє, то синіє;
Розхристана, боса,
З роту піна; мов скажена,
Рве на собі коси.
Кинулася до Ганнусі
І в коси впилася.
Г.З.
Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині…
ТАРАСОВА НІЧ
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю, заплаче серденько!
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
СОН
У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
СОН
...Світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає!
ЧИ МИ ЩЕ ЗІЙДЕМОСЯ ЗНОВУ?..
Свою Україну любіть. Любіть її…
Во время люте.
В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть.
ЯК УМРУ, ТО ПОХОВАЙТЕ..
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Роботи виконані студентами І, ІІ,ІІІ курсів
спеціальності 023 "Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація"
КЗ "МФК КіМ" ЗОР
