Шепотіла стара слива
Вітру молодому:
- Я колись була щаслива,
Десь сто років тому.
Кожну весну одягалась ,
Наче наречена.
І на мене задивлялись
Навіть з парку клени.
Жовтобокі в моїх квітах
Бджілочки літали.
А ночами в моїх вітах
Солов'ї співали.
А у серпні я вкривалась
Смачними плодами.
Діточки сюди збігались
Начебто до мами.
Всім годила, всіх любила,
Хоч віти ламали.
Хоч зривали цвіт і листя,
Плоди оббивали.
А тепер , стара і трухла,
Вік свій доживаю.
І нікому не потрібна,
Тихенько всихаю.
Обніми мене, вітриську,
Гойдай мої віти.
Розкажи мені, що бачив,
Як літав по світу.
Я б хотіла полетіти
У світ за тобою,
Ще хоч раз себе відчути
Сливою живою.
Розбишака взяв за віти,
Закрутив у танці...
- Сливу там стару зламало. -
Скажуть люди вранці...
